Мені було холодно. Все навкруги здавалось лише сном. Може, я і чула якісь голоси, щось бачила, але тепер не пам'ятаю нічого. Остання свідома картинка в голові - фігури Ітана Андерсона і Г'ю, далі - лише невагома сіра порожнина. Таким я, обплутана димкою сонного заціпеніння, запам'ятала перше пробудження - розмитим, як кадр поставленого на паузу фільму. Весь світ немов відділили від мене товстим каламутним склом, крізь яке не можна ні побачити, ні почути, ні торкнутись.
Вдруге я отямилась уже в лікарняній палаті. Не було ані приборів, ані величезної кількості трубочок - тільки катетер на лівій руці і кілька датчиків на зап'ясті. Сил теж не було, і все, що я змогла - лише застогнати і тьмяним поглядом обвести приміщення.
Койка, де я лежала, стояла біля лівої від виходу стіни і була єдиним предметом меблів. Сліпучо-білі стіни, обшиті чимось м'яким, немов світились зсередини - таке враження створювало невірне світло яскравої лампи на стелі. В кутку, справа від масивних залізних дверей із скляним прямокутним віконцем, блищав об'єктив відеокамери.
У голові з'явилось знайоме - звідки я можу його пам'ятати? - відчуття, коли думки течуть, як вода крізь решето, не затримуючись надовго і не дозволяючи зосередитись на чомусь одному. Може, це дія ліків, які мені вкололи? Я жива - про це говорить мирний стукіт серця в грудях і рвана лінія на екрані біля ліжка. Тоді чому не в реанімації?
Що це за місце? М'які стіни, залізні двері, камеру в кутку... Десь я вже бачила все це... Мені коштувало немалих зусиль змусити себе зібратись і міркувати логічно. Куди привозять людей із порізаними венами? Відповідь знайшлась одразу - в психіатричну лікарню.
Хто ж мене знайшов? Може, план Ітана був зовсім не в тому, щоб убити мене, а в спробі виставити ненормальною і, отже, не здатною вступити в права спадку? Диявольськи хитро і, головне, менш небезпечно. Запевнити мене в тому, що хоче вбити, відвезти до клініки і представитись добросердним кузеном, що знайшов бідолашну дівчинку в такому стані, потім звинуватити в усьому Джеймса і вийти сухим із води. А я, навіть якщо спробую розповісти правду, буду вислухана з поблажливими посмішками і відправлена до лікарні.
Мої думки перервало клацання замка. Двері відчинились - і увійшла медсестра. Перед собою вона котила штатив на коліщатках, до якого кріпилась крапельниця. Незважаючи на те, що туман у голові ще не пройшов, я пожвавилась і знову спробувала встати. Жінка не звернула на мене уваги, немов я була лише меблями, мовчки приєднала трубку від крапельниці до катетера і збиралась уже піти геть, та я покликала її біля дверей.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Він | 18+ |
RomanceЧи може одна зустріч змінити життя? Я завжди думала, що це лише вигадка сценаристів та авторів романів про кохання, проте доля змусила повірити в те, що випадковостей не існує. Усе моє життя перевернулося з ніг на голову в одну мить, коли в нього ув...
