- Щось будеш? - Едвард вправно уникав мого погляду і вивчав свої зціплені у замок долоні, які лежали на тонкій світло-блакитній папці. Цікаво, це все щире чи вдаване хвилювання?
- Ти хотів мені щось сказати, - нагадала я і підняла уважний погляд на хлопця. Той нервово посмикався на місці, а кілька секунд потому взяв себе в руки і теж подивився на мене.
- Я з самого початку не довіряв цьому Андерсону, - заговорив Едвард, і в його очах блиснула та неймовірна злоба, якої я так боялась. Усі його розгубленість і сум'яття раптом зникли, поступаючись місцем холодній рішучості й погано прихованій люті, так що я мимохіть кинула погляд через плече, щоб переконатись у тому, що охоронець стоїть там, де я йому сказала. - Він здався мені дуже хитрим і розсудливим, тому я не повірив у його почуття до тебе і мав рацію.
Уїдливе "хто б казав..." застрягло в мене в горлі.
- Що ти хочеш цим сказати? - я намагалась заспокоїти серце і дихати рівно - виходило погано.
Невже мої підозри могли бути правдою? У скронях стучала кров, немов хтось спеціально колотив по моїй голові величезним молотом, а живіт від хвилювання звела неприємна судома. Потрібно заспокоїтись. Я не можу повністю довіряти Едварду, я повинна пам'ятати, що його мета - посварити нас. Адже це Джеймс тоді відмовився на мене сперечатись, а не Едвард. Він кохає мене... я знаю.
- Ось, - хлопець простягнув мені розгорнуту на першій сторінці папку. - Спочатку подивись на ці документи.
Я тремтячими пальцями вихопила в нього папку і заходилась жадібно пожирати поглядом написане. Букви стрибали в мене перед очима, тому перш ніж приступити до детального перегляду документів, мені довелося заспокоїти збите дихання і прикрити повіки на кілька секунд. Що б там не було написано, я повинна про це дізнатись.
На першій сторінці красувалась ксерокопія свідоцтва про шлюб. Я пробігла очима вказані імена і похолоділа.
Роберт Андерсон і Наталі Грін.
Моя бабуся і Роберт Андерсон?
- Не може бути... - прошепотіла я і приклала мокру від піта долонь до лоба. Цього не може бути. Ні, ні, ні... - Це неправда, - впевнено твердила я сама собі. Едвард лише розвів руками і сумно опустив голову. - Я не вірю... - шепотіла я, вмовляючи себе заспокоїтись і розмірковувати тверезо. Але це було вже неможливо: картина потихеньку почала складатись у голові, і це завдавало невимовного болю.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Він | 18+ |
RomanceЧи може одна зустріч змінити життя? Я завжди думала, що це лише вигадка сценаристів та авторів романів про кохання, проте доля змусила повірити в те, що випадковостей не існує. Усе моє життя перевернулося з ніг на голову в одну мить, коли в нього ув...
