Він | 18+ |

Розділ 10

Мені не хотілось відкладати візит, тож я попросила Еліс прикрити мене на лекціях і вийшла чорним ходом. Мій мотоцикл теж залишився у будинку, тому я вирішила взяти таксі. Думка про те, що мені доведеться їхати у суспільному транспорті в такому стані, лякала. Ми з Еліс довго намагались замаскувати червоні і припухлі від сліз очі, але результати були невтішними. Одне радувало: червоні щоки і ніс вдалось приховати тональним кремом.

Я не звертала уваги на рідкі зацікавлені погляди водія. Думки про майбутню розмову ніяк не виходили в мене з голови. Що я скажу йому? Хоча навіщо взагалі з ним говорити? Одна половина мене запевняла, що не варто топтати свою гордість, що я повинна забути про Джеймса і при зустрічі лише пройти повз, навіть не глянувши на нього, але інша незмінно переконувала, що я не можу втратити його. Та невже мені є що втрачати? Наші стосунки, якщо вони взагалі існували, не могли прожити довго, що б я собі не говорила. Ми надто різні. Він - егоїст, який ніколи не думає ні про кого, окрім себе. Мені ніколи не стати для нього більше, ніж миттєвим захопленням.

Поговорити нам все-таки доведеться. Я не можу носити цю підвіску, знаючи, що у ній маячок слідкування, і залишити її теж не маю права. Це одна з небагатьох речей, що залишились від мами, пам'ять, яка мені дуже дорога. Смішно, та навіть це Андерсону майже вдалось зруйнувати.

Коли таксі зупинилось біля знайомої брами, я із зусиллям змусила себе вийти з машини. Вся моя рішучість одразу ж кудись випарилась, рука ніяк не піднімалась, щоб натиснути на кнопку дзвінка. Може, варто було плюнути на все і назавжди забути про підвіску? Скільки ще раз я пожалкую про те, що ходжу в цей бісів будинок знову і знову? Невже отриманий на вокзалі урок зовсім не був засвоєний?

- Нумо, зберися, - тихо прошепотіла я сама собі і глибоко зітхнула. Я повинна поговорити з ним і забрати підвіску.

Я підняла руку і натиснула на кнопку дзвінка з такою силою, що вона дивом не залишилась вдавленою в метал.

- Хто там?

Я із полегшенням відмітила, що це не сухий голос міс Бром. Ця жінка не вселяла мені ані найменшої симпатії, схоже, як і я їй. Я була майже впевнена в тому, що вона не пустила б мене до будинку.

- Це Теа Грін. Я прийшла забрати свої речі, - я спробувала придати голосу якомога більше холодної впевненості, проте вдалося погано: він усе ще трохи тремтів.