Він | 18+ |

Розділ 15

Варто було мені опинитись на вулиці, вся моя рішучість і стійкість випарувалися. Навіть миттєве почуття торжества не могло заглушити ревнощі в грудях. Тепер я зрозуміла, що зробила лише гірше: Джеймс залишився з нею, можливо, зараз він допомагає їй стерти шампанське з зіпсованої сукні... Я зробила Керол жертвою, яку залишається лише пожаліти!

- Це було круто!

Я обернулась на чоловічий голос, що належав тому, хто хотів поцілувати мою руку. Його майже ще дитяче обличчя з першого погляду здалося мені відкритим і чесним, воно одразу вселяло симпатію і довіру, але варто уважніше придивитись - і одразу видно було щось по-котячому хитре і бешкетливе. Мабуть, навіть у рисах Джеймса не таїлось стільки лукавства і гарно замаскованої небезпеки.

- Дякую, - якомога ввічливіше відгукнулась я. Мені раптом стало соромно за виходку Джеймса під час нашого першого знайомства, а до незграбності додалось злості на Андерсона: чому він може вести себе, як власник, а я - ні?

На вулиці помітно похолоднішало, тому я обхопила себе руками і потерла пальцями вкриту мурашками шкіру. З'явилось бажання повернутись всередину, в теплий зал, але я відігнала цю думку. Краще буде викликати таксі й повернутись у номер.

- Наше перше знайомство так і не склалося, - з усмішкою, що загнала мене в фарбу, промовив він і простягнув мені долоню для потискання. - Колін Рей.

- Теа Грін, - я потиснула простягнуту руку і, трохи подумавши, додала: - Прошу вибачення за поведінку Джеймса. Він трохи...

- ... грубий і холодний? - закінчив замість мене Колін і розсміявся. Я кинула на нього незрозумілий погляд і зніяковіло спохмурніла: такий сміх змушував відчувати сум'яття. - Ми набагато більше за тебе знаємо цього самозакоханого павліна і звикли до його поведінки, - пояснив він.

Я кивнула і відвернулась. Цей хлопець вселяв деякі підозри, проте з вигляду здавався приємним співбесідником, що вправно привертає увагу слухачів. Не знаю, чому я раптом стала такою обережною і нелюдимою: можливо, довге спілкування з Джеймсом все ж сказалось на моєму характері. А може, я нарешті зрадила своїй природній наївності?

- Тобі холодно? - помітивши, що я злегка тремчу від пронизуючого наскрізь вітру, з хвилюванням спитав Колін.

Я заперечно похитала головою і хотіла завірити його, що все добре, проте Рей уже знімав з себе піджак - темний, у мілкий білий горошок. Як дизайнер, я одразу ж оцінила якість і стиль цієї речі: в хлопця, схоже, гарний смак. Річ майже підійшла мені по розміру, і я мимохіть згадала, як майже тонула в сорочці Джеймса. На мить мені захотілось все-таки повернути піджак, та потім злість на Андерсона взяла верх.