Я ще раз передивилась вміст рюкзака й лише після цього наважилась підвестись з ліжка й підійти до дверей на терасу. Сьогодні вранці я нарешті перебралась до своєї кімнати і, звісно ж, не стала гаяти часу: зібрала всю готівку, що мала, трохи одягу, документи й особисті речі.
Зараз на мені були темно-сині джинси з заплатками, толстовка й шкіряна куртка зверху - ідеальний одяг для втечі. Тільки-от я все ніяк не могла зважитись на неї, щось немов тримало мене тут, у цій кімнаті, в цьому будинку.
А ми ж так і не поговорили з Джеймсом!
Напевно, я чиню недобре, так просто тікаючи... Ні! Зараз не час думати про мораль і ввічливість: у цьому будинку про такі речі навіть не чули. Сумніви мені ні до чого, краще просто ні про що не думати й діяти за планом.
Витягши з-під ліжка зроблену з речей і простирадл мотузку, над якою я працювала цілий день, я рішуче пішла на терасу. На щастя, ніч була темною, густі хмари закривали місяць, тож ледь помітну доріжку під вікном освітлювали лише ліхтарі, вмонтовані в стіни.
Я, звісно, пам'ятала про те, що всюди тут стоять камери відеонагляду (і як я могла не здогадатися про це, коли брала папку з рук того хлопця?), тому діяла якомога швидше: прив'язала свій "канат" до перил і почала обережно спускатись униз. На щастя, мені вдалося це зробити без зайвих зусиль: уроки фізкультури в початковій школі не пройшли марно.
Чи правильно я чиню? Не знаю. Може, потім, подалі від цього місця, я знайду відповідь, а зараз потрібно поспішати. Кинувши останній погляд на вікна моєї кімнати, я щосили кинулась до калитки. Вона відчинялась лише за допомогою спеціального електронного ключа, якого в мене, звісно, не було, зате біля паркану росло високе й міцне дерево, яке я помітила ще давно.
Я не без зусиль залізла на нього й зупинилась на рівні краю високого паркану. Тепер залишалось лише перебратись на той бік і стрибнути вниз. Сподіваюся, при цьому я нічого собі не поламаю! Я обережно сперлась руками на огорожу, потім переставила на неї одну ногу, за нею іншу... Все тіло тремтіло від напруги, мені здавалось, що я будь-якої миті можу впасти й скрутити собі шию. Але я переборола себе зусиллям волі й почала повільно опускати ноги по той бік паркану. Повиснувши на руках, я легко зістрибнула вниз і приземлилась на траву. В голові майнула лише одна думка: я вільна!
ВИ ЧИТАЄТЕ
Він | 18+ |
RomanceЧи може одна зустріч змінити життя? Я завжди думала, що це лише вигадка сценаристів та авторів романів про кохання, проте доля змусила повірити в те, що випадковостей не існує. Усе моє життя перевернулося з ніг на голову в одну мить, коли в нього ув...
