Довгі гудки у слухавці все більше і більше дратували мене. Коли вони обірвались і монотонний голос уже втретє повідомив, що абонент недоступний, я ледь втрималась, щоб не запустити телефон у стіну.
- Дідько, Еліс, відповідай уже! - я знов набрала номер і заходилась чекати. Нарешті моє терпіння було увінчано успіхом: у слухавці почувся знайомий голос.
- Та, ми можемо поговорити пізніше?
Я спохмурніла, вловивши в тоні подруги щось дуже схоже на відчай.
- Що сталося? Ти плачеш? - я скочила з ліжка і підійшла до шафи з одягом. Еліс мовчала, лише тихо шморгнула носом кілька разів. - Скажи мені де ти, я приїду до тебе!
- Ні, не потрібно, - у слухавці знову почувся короткий схлип, проте голос подруги залишався категоричним. - Я перетелефоную тобі!
- Почекай... - заговорила я, та Еліс уже кинула слухавку.
За весь час нашого знайомства вона плакала всього кілька разів, так що зараз точно сталося щось важливе. Незважаючи на зовнішню товариськість і веселий нрав, у важкі моменти свого життя Еліс завжди вважала за краще залишитись на самоті і намагалась впоратись із проблемами без чиєїсь підтримки. Виходило це завжди погано: востаннє все скінчилось триднівним запоєм, який, без сумніву, продовжився б ще далі, якби я не дізналась про це і не "витягла" подругу.
А я ж навіть не знаю, де вона зараз! Сподіваюсь, Еліс не прийде в голову зробити якусь дурість... Телефонувати їй безглуздо, тепер Хейлі не візьме слухавку ні в якому разі, шукати по всьому місту - теж не варіант. Тим більше, я навіть не можу вийти з бісового будинку!
Джеймса знову не було вдома. Вранці, переконавшись, що зі мною все добре, він кудись поїхав у дуже похмурому настрої. Тепер я одночасно і чекала, і боялась його повернення.
День минув жахливо: за обідом я не змогла нічого з'їсти через хвилювання за Еліс і Джеймса. Подруга не відповідала на мої дзвінки, а Андерсону я просто боялась телефонувати. Що я скажу йому? Він буде вважати моє хвилювання смішним, а мене - надто настирною.
Коли за вікном уже майже потемніло, я нарешті почула тихий шелест шин на підїздній доріжці. Слава Богу! Ще година - і я б точно з'їхала з глузду від самотності! Вирішивши не зустрічати чоловіка, я залишила крісло біля каміну і сіла на канапу. Сподіваюсь, Андерсон буде не надто злий, і ми зможемо хоча б поговорити... Його різкі зміни настрою бентежили, а раптові приступи байдужості вселяли нові сумніви. Думка про те, що він може просто використовувати мене, гризла душу, і я ніяк не могла неї здихатись.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Він | 18+ |
RomanceЧи може одна зустріч змінити життя? Я завжди думала, що це лише вигадка сценаристів та авторів романів про кохання, проте доля змусила повірити в те, що випадковостей не існує. Усе моє життя перевернулося з ніг на голову в одну мить, коли в нього ув...
