Він | 18+ |

Розділ 7

Мовчання тягнулося вже більше п'яти хвилин, і мене це, честно кажучи, навіть радувало. Тишу порушували хіба що відголоски кроків покоївок у коридорі. Андерсон дивився на мене, не зводячи очей, а я намагалася робити вигляд, що не помічаю його, і до болю вп'ялася нігтями в долоні.

- Навіщо ти прийшов? - нарешті запитала я, не витримавши. Момент, коли ми перейшли на "ти", було явно пропущено, а теперь таке звернення здавалося мені найбільш природним. Так і не дочекавшись відповіді, я піднялася з крісла та попрямувала до виходу на терасу. Знаходитись в одному приміщенні з Джеймсом Андерсоном - це немов сидіти на пороховій бочці. Неприємне відчуття.

Варто мені було покласти руку на дверну ручку - і суровий голос чоловіка мене зупинив:

- Стій.

Я слухняно завмерла на місці. На мить у голові майнула думка, що він хоче вибачитись, але я одразу ж висміяла себе за подібне припущення. На що я сподіваюся? На те, що в Анедерсоні прокинеться совість? Смішно. До біса смішно!

Важкі кроки за спиною змусили мене здригнутись: я так замислилася, що навіть не помітила, як чоловік наблизився. Що йому потрібно? Думки в голові крутилися, незмінно повертаючись до цього питання, немов в замкненому колі. Так, гадаю, тепер я опинилась у ролі білки в колесі: намагаюсь утекти і все ніяк не зрозумію, що це безглуздо.

- Гадаю, тепер ти розумієш, що краще поводитися слухняно, - промовив він, зупинившись майже впритул до мене.

- Прийшов позлорадствувати? - я обернулась до нього та дала собі слово більше не піддаватися страху. Холодні темні очі з часткою нудної цікавості майнули по моєму обличчю, голова злегка схилилась вправо; склалося враження, що він роздивляється мене, наче якесь звірятко, як щось незвичайне, та все ж недостатньо цікаве для нього. Таке ставлення виводило з себе, дратувало, немов соринка в оці.

- Можливо. Не раджу тобі починати істерику, інакше мені доведеться застосувати більш дійсні заходи.

- Більш дійсні?! - не витримала я. - Ти ледь не вбив мене цією пляшкою, що, по-твоєму, може бути більш дійсним?

В голові майнула думка, що є все ж таки дещо гірше, і я ледь втрималась від панічного тремтіння. Сподіваюся, що він не знає про це.

- Це означає, що ти все зрозуміла, чи не так? - не без іронії перепитав Андерсон. Я не знайшла, що йому відповісти, тому лише роздратовано відвела очі. - Ось і добре.