Він | 18+ |

Розділ 21

Дні летіли непомітно; вони перетворились на один суцільний плин часу. Іноді здавалось, що я знаходжусь у цій кімнаті з м'якими стінами більше року, іноді - всього кілька годин. Спочатку я, звісно, ніяк не хотіла заспокоюватись, в істериці колотила у двері, кликала на допомогу, благала повірити мені і випустити, проте потім зрозуміла, що це безглуздо. Після двох поспіль приступів клаустрофобії мене перевели в таку саму палату, тільки набагато більшу. В ній я знаходилась так само на самоті, зате медсестри стали навідуватись частіше й іноді навіть розмовляли зі мною про погоду і якісь зовсім сторонні справи. Але найнеприємнішим, звісно, було щоденне відвідування психіатра.

Неприємний, із лисячим товстим обличчям і ріденьким рудуватим волоссям чоловік не вселяв мені нічого, крім відрази. Він так наполегливо намагався проникнути в глибини моєї душі, які завжди залишались схованими навіть від найближчої подруги - Еліс, що я мимохіть запідозрила шпигунство. Може, Ітан хоче побільше дізнатись про мене, щоб зуміти контролювати?

Тож я брехала. Безсовісно і так правдоподібно, що питань ні в кого не виникало. Вдавала з себе відчужену стерву, іноді просто мовчала, рідко посміхалась, ніколи не відповідала на жарти й компліменти. Брехливі запевнення як то: "Ви одужуєте, міс Грін", - мене перестали хвилювати вже тиждень потому. Яка різниця, що говорить психіатр? Він напевно знає, що я абсолютно здорова, тільки от гроші Ітана запросто змусять його тримати мене тут усе життя. Жалюгідна, продажна людина... Яке право він має лізти мені в душу?

Мене непокоїло ще дещо - раптові зміни настрою. Я вже не могла контролювати раптові приступи роздратування, гніву, гарного настрою чи скептичної байдужості, тому нерідко зістрибувала з ліжка й мірила кроками приміщення, потім раптом сідала на підлогу і наспівувала щось собі під ніс. Навіть їжа, завжди одноманітна і позбавлена смаку, постійно здавалась різною! Доволі схоже на пацієнтку психлікарні, чи не так?

Нещодавно мене оглядав лікар - суворий чоловік похилого віку з холодним чіпким поглядом. Він мені теж не сподобався, тільки не надмірною цікавістю, а навпаки, холоднокровністю і байдужістю. Саме після його візиту я почала підозрювати, що зі мною щось не так: з його небезпечного і схвильованого погляду можна було здогадатись, що лікар помітив щось особливе під час огляду, але говорити про це явно не збирався. Що він мій знайти? Смертельна хвороба? Пухлина? Що ж, це лише спрощує життя новому голові Anderson Enterprises!