Він | 18+ |

Розділ 11

Я кинула довгий погляд у дзеркало, щоб помилуватись плодами своїх зусиль. Джеймс сказав, що сьогодні ввечері в нього немає ніяких справ, тому ми можемо сходити до ресторану. Звісно, це не виглядало як звичайне запрошення на побачення, а скоріше нагадувало наказ, проте я не стала пручатися.

Для вечері я обрала кремову сукню з вишивкою з чорного мережива, яке кінчалось пишною спідницею; волосся залишила розпущеним, а на шию повісила нещасну підвіску, яка знову звела нас разом.

Я ще раз підняла очі на своє відображення і пішла до дверей. На сходах на мене вже чекав Джеймс, він з байдужим виглядом поправляв манжети на рукавах піджака. Діловий костюм дуже йшов йому, взагалі, як і будь-який інший одяг. Іноді мені здавалось, що Андерсон просто не може бути реальним: скоріше за все, він - персонаж казки, що дивом потрапив до нас. Тільки от характер змушує ставити хрест на таких думках...

- Ти... прекрасно виглядаєш, - з невеликою заминкою промовив він, а потім подав мені руку. Я не очікувала на це, тому на секунду застигла нерішуче, загубившись у його очах. Зараз вони виглядали не так лячно, а райдужка, здавалось, стала світлішою.

- Д-дякую.

Я відчула, як щоки залив яскравий рум'янець, відвернулась і все ж вклала свою руку в долоню чоловіка. Кілька секунд потому його пальці стиснули моє зап'ястя, я повернулась, щоб попросити його бути обережнішим, але передумала, зрозумівши в чому справа. Джеймс не відривав погляду від синців, що залишили на моїй руці грубі лапи охорони.

- Хто це зробив?

Я мимохіть здригнулась. Його спокійний голос, готовий ось-ось вибухнути лютим криком, вселяв у душу звичний крижаний страх. Але було ще щось, поки незрозуміле для мене.

- Усе добре, всього лише... - почала я. Джеймс опустив голову і зціпив зуби.

- Це був я? - перебив він.

- Ні, - торопливо і трохи здивовано відгукнулась я і раптом зрозуміла, чому він влаштував цей допит. Він вирішив, що схопив мене за руку надто сильно у приступі люті, і тепер сам жахнувся цього? Ні, не можу в це повірити...

- Отже, моя охорона, чи не так?

Я не змогла нічого сказати під його важким поглядом, який немов зобов'язував відповідати правдиво, і просто кивнула, опустивши голову. Якщо через це постраждають люди, я собі не вибачу. Вони ж просто виконували свою роботу, нехай і надто завзято! До того ж, він сам віддав наказ.