Він | 18+ |

Розділ 8

Я нетерпляче стукотіла пальцями по перилах та чекала, коли гудки в слухавці зміняться на знайомий голос.

- Теа, радий тебе чути! - нарешті пролунав як завжди веселий та безтурботний голос Едварда.

- Привіт, Едварде, - я мимоволі посміхнулась, а всередині все завмерло від звуку його голосу. - В мене все добре. А ти як?

- Як завжди прекрасно, - з тону, яким було промовлено ці слова, я зрозуміла, що він посміхався. - Еліс на тебе до біса зла. Може, розкажеш, що сталося?

Я слабко посміхнулася. Схоже, Едвард сприймає нашу з Хейлі сварку як типову жіночу суперечку та нічого більше. Його можна було зрозуміти: ми з Еліс і раніше часто сперечалися, іноді не розмовляли протягом кількох днів, а потім все одно мирились.

- Може, потім? - я ухилилася від відповіді. - Краще розкажи, що в тебе нового.

- Моє життя дуже нудне, - відгукнувся Едді, а потім додав (я впевнена, що ці слова супроводжувались хитрим зіщуленням): - Звісно, поки в ньому знову не з'явишся ти.

Я почервоніла та не змогла стримати дурнувату посмішку. Спілкування з Едвардом завжди піднімало мені настрій, я могла нарешті забути про проблеми та просто сміятися разом із ним.

- Я скучив за тобою, Теа, - після короткої паузи сказав Едді. Я затамувала подих, а потім, все ж заспокоївши шалений ритм серця, тихо відповіла:

- Я теж, Едді.

- Неймовірно сопливо.

Сиплий баритон змусив мене буквально підстрибнути на місці та ледь не випустити телефон з рук. Андерсон стояв у дверях, спершись на одвірок та схрестивши руки на грудях, а на його губах грала насмішкувата та до жаху уїдлива посмішка. Легкий вітерець, немов граючи, перебирав його сплутане волосся, в сутінках обличчя чоловіка здавалося ще більш гарним, а розстібнуті верхні гудзики на сорочці лише додавали виглядові привабливості та шарму. Моє серце, що до того билося надто швидко, пропустило удар, а потім знову заметушилося в грудях пораненим птахом.

- Теа, ти тут? Що сталося? Хто там з тобою?

Я тремтячою рукою прибрала волосся з лоба та піднесла телефон до вуха, не відводячи широко розплющених очей від Андерсона.

- Я перетелефоную тобі, Едді. Вибач... - я тремтячими пальцями скинула дзвінок та сховала телефон до кишені. Перший подив уже минув, замість нього прийшла злість на чоловіка, що стояв переді мною.