- Теа, в тебе залишилось три хвилини, - попередила Еліс замогильним голосом. Дійсно, він зараз якраз в тему: я запізнююся на математику, що, взагалі-то, співзвучно з "я гуляю залізничними коліями вночі".
- Еліс, ти можеш помовчати? - попросила я з усіх сил припустила до входу в коледж.- Навіщо ти взагалі дзвониш мені кожного разу?
- Щоб завадити тобі прийти вчасно, - спокійно відгукнулась подруга, а потім додала: - В тебе вже дві хвилини.
- Я рада! - роздратовано кинула я, на ходу знімаючи куртку та закидуючи її на плече. - Я вже на місці, заспокойся.
- Місіс Слемптон відчиняє кабінет, - продовжувала коментувати Еліс, і я почула, як у слухавці щось зашурхотіло: схоже, подруга вже заходила до класу. - В тебе, до речі, майже хвилина, - додала вона і скинула дзвінок.
Як тільки я сіла за парту й дістала з сумки зошит, продзвенів дзвоник. Еліс, що сиділа поруч, взагалі не звертала на мене уваги й продовжувала сидіти в телефоні. Тільки коли ми сіли на місця та місіс Слемптон відвернулась до дошки, щоб записати тему й число, подруга обережно підсунула під мій зошит смартфон, виразно вказуючи на нього очима.
Я озирнулась на вчительку - та все ще продовжувала щось записувати - й підняла край зошита. На екрані красувалось фото величезного будинку, огородженого високим парканом із чорної цегли. Він дозволяв побачити лише частину третього поверху, проте й цього було достатньо, щоб зробити висновок, що дім побудовано, імовірно, у стилі геометричного абстракціонізму: плаский дах, прямокутні вікна, чіткі лінії та форми, темна гама кольорів, тераси з сіруватими, ледь помітними кріслами.
Під фотографією йшов текст, який я прочитати не встигла: Еліс пхнула мене вбік, і я швидко поклала край зошита на місце, роблячи вигляд, що слухаю місіс Слемптон, але при першій можливості знову глянула до телефону.
"Довго бувший порожнім особняк, який належить сім'ї Андерсон, нарешті відчинив двері перед новим хазяїном, молодшим сином власника однієї з найбільших нафтогазових компаній США - Джеймсом. Відомо, що він залишиться в Нью-Йорку на досить тривалий час."
Я ледь втрималась від скептичного коментаря й повернула Еліс телефон. Проте подругу, схоже, такий результат не задовольнив: вона вирвала з блокноту аркуш паперу та почала щось швидко на ньому писати - добре, вчителька цього не помітила. Хвилину потому Хейлі простягнула мені записку, що містила наступне:
ВИ ЧИТАЄТЕ
Він | 18+ |
RomanceЧи може одна зустріч змінити життя? Я завжди думала, що це лише вигадка сценаристів та авторів романів про кохання, проте доля змусила повірити в те, що випадковостей не існує. Усе моє життя перевернулося з ніг на голову в одну мить, коли в нього ув...
