Ось і все
Я їду додому.
☁️Ця поїздка стала важливою для мене, для нас. Я ніколи і подумать не могла що все так станеться☁️
Поринувши в свої думки, я заснула на задньому сидінні автомобіля.
Прокинувшись я зрозуміла, що через хвилин 15 вже буду вдома. Чи хотілося мені? Мабуть так, але більш за все мені хотілося опиниться в таких рідних обіймах.
Ми зупинилися, я побачила батьків які з нетерпінням чекали нашої зустрічі.
Я була рада їх бачить, ми говорили, розповідали як проводили час.
Але Я не могла усміхатися, радіти. Сум опанував мене, мою душу. Я повернулася іншою людиною....
Мені хотілося швидше зайти в свою кімнату, лягти на ліжко і все.
Я не знаю скільки годин я полежала дивлячись в стіну, але за вікном все поглинула темрява. Тільки тоді я взяла свій телефон і побачила повідомлення:
- ти вже дома?
-все добре?
- ти де?
- вибач, що не відповідала все добре, я вже давно дома)
- не лякай мене більше так
- добре, я вже була спать) тому спокійної ночі.
- і тобі, цілую💗
Я лягла спать. Днів два, я ще була в такому стані. Мені не хотілося спілкуватися і писати навіть йому.
Тим часов в хлопця.
Я бачив її сумні очі, вона так хотіла залишитися. З моменту, як вона поїхала пройшло два дні. Здається це дуже мало, але для мене, це як два роки.
Вона відповідала дуже рідко, сухо. Я не розумів в чому проблема. Можливо її почуття пройшли. Мені було боляче від таких думок.
Сьогодні я побачив багато повідомлень, це мене здивувало.
☁️Голосові від неї, це щось нове☁️
В них вона розповідала як їй було важко, але зараз вона це прийняла і відпустила, тепер все буде інакше.
І справді ми спілкувалися цілий день.
І наступний.
Я переживав за неї, зараз їй потрібно думати про майбутнє, та вступити до університету, а не сумувати за мною. Я підтримував як міг.
Пройшло два тижні.
