Наступний день, ми знову з'їздили на шопінг. Нічого цікаво не було. Я постійно думала про те, що сьогодні остання наша зустріч....але я не знаю чи відбудеться вона взагалі. Зранку я його не бачила, і не знаю чи побачу.
Ми вже вдома
Я вирішила вийти на двір з книгою знову. Сьогодні останій день в гостях. Але мене засмучувала лише розлука з ним. ☁️Ми так і не поговорили. Лише погляди, і все.....ВСЕ.☁️
.
.
.
.
.
.
.
.
.
.
Сум охопив мене, і мою душу.
Книга одна моя розрада тепер.
Я закінчила читать, почула звук літака. Ностальгія
~ ми дивилися в небо, поки літак летів десь в далечінь. Я повернулася і побачила його, пара наших очей зустрілася....~
Літак, це те що буде мені його нагадувати. Я пообіцяла що коли побачу літак буду згадувати його хлопця з під'їзду, мого Аполона.
Зайшла в під'їзд чекаючи ліфт, я стояла десь літаючи в думках. З них мене вивів звук дверей, що відчинилися. Я не обернулася, бо вже знала хто це.
Серце не знаходило собі місце, воно калатало з максимальною швидкістю...
Натиснувши ще раз на кнопку ліфту, я чекала і боялася, того що може статися.
Ліфт швидко відкрив перед нами двері. Я не хотіла нікуди йти, щоб довше побути з ним.
Зайшовши всередину, я не хотіла втрачати можливості подивитися на нього, запам'ятати, бо наша зустріч перша і остання. Я повернулася до нього і вивчалася його поглядом. Він зробив те ж саме, я бачила хлопець не хотів відводити погляду, як і я. Ніхто не промовив слова. Двері відчинилися. Мені пора йти, але я не хотіла, зробивши крок ....
________________________________________
Як вам історія? Пишіть свої враження. Ставте зірочки.
