Наступний Дон, серцеїд, гарячий Українець, неадекватний, безжальний, та моторошний - ось так суспільство описувало мене. Не знаючи правди, ніхто не знає, що сталося 27 років тому.
Я мав стати Доном, наймогутніший мафіозі, але обіграв усіх. При живому, батькові, - Ярослава Мельника відмовився бути Консильєрі, а при покійному - бути Доном, передавши це братові Віталію. Зараз я не жалію, про свій вибір. На сьогоднішній час я Консильєрі та чудовий дядечка.
Мій брат Віталій та його дружина Вікторія найстаріші люди в Україні, але вони найкращі батьки. Іринці, пощастило потрапити в нашу сімʼю, вона ще така маленька, але така схожа на своїх батьків. Вова ще з пелюшок притягує малечі ножа, через що Віка кричить та обіцяє дещо відрізати йому.
Здається все нарешті налагодилося у всіх, крім мене. Її смерть змінить мене повністю.
Батьки Миколи 27 років тому.
Я: -як це я, Дон Мельник і не можу мати дітей?
Лікар: - пробачте, Ярославе, але ви безплідні
М: - лікарю, можете мене залишити з чоловіком на одинці. Коханий, давай будемо брати дітей з дитячого будинку і ніхто крім нас цього знати не буде.
Я: - Марія, як ти собі це уявляєш?
М: - Я буду ходити з спеціаним животиком, які ми будемо міняти на більші та будемо брати новонароджених дітей, тому ніхто не дізнається. Ти ж сам знаєш, як це рости в дитячому будинку.
Я: - ти геній, то що їдемо домовлятися в дім малютки?
Микола 15 років:
Батьки скликають нас усіх до вітальні, хочуть розказати правду, цікаво, що вони приховують?
М: - сідайте діти і слухайте батька не перебивайте, свої емоції та обурення вкінці.
Я: - отже, діти ви вже дорослі, тому зрозумієте нас. Ми з вашою мамою не могли мати дітей. Ви для нас усі рідні, хоча не по крові.
«Розповідь про розмову, яка відбулася 16 років тому.»
М: - Тепер ви знаєте усе, але памʼятайте ви всі є Мельники. Ваші батьки самі вас залишили в будинку малютки.
Микола: - отже, Микола Шапаренко , Віталій Миколенко, Михайло Мудрик, Володимир Бражко та Лілія Коваль, батьки ви зараз серйозно?
Віт: - А імена хоч наші з народження?
Я:- так
Міша: - Нема слів.
Вова: - і не кажи.
Віт: Тоді чого ви взяли Лілію, а не хлопця?
Лілія: Я взагалі-то все чую
Я: - тихо. Лілія нам наче Богом подана, як той ангел, тому ми вибрали її, а не хлопця.
Лілія: - давайте будемо кликати кожного, на прізвище між собою, будемо мати згадку про наше минуле, але батьки в нас забрали і подарували не перевершене майбутнє, а на людях- ми Мельники!
Хлопці: згода!
