У двері хтось стукав, але я мовчала. Хотіла побути на одинці з своїми думками.
Шапа: Ліза! - почула я голос Колі.
Але я далі мовчу. Теплі краплі води стікають маєм тілом, примусуюси мене трастись.
Шапа: Ліза, прошу , Відчини двері. - продовжував хлопець за дверми.
Перед мною знову картина, як батько бʼє матір. Як мене бʼє Епі. Кількість ран та крові.
Здається це було кошмаром, але ні ... це моє Життя!
Шапа: будь ласка, я хочу з тобою поговорити, допомогти - знову звертається Коля.
Я ще трошки посиділа, а потім піднімаюсь на ноги, вимкнула воду і накинула на себе халат. Як тільки я відчиняю двері, зразу падаю в обійми Колі. Його долоні, лягли мені на талію і легенько обіймають в відповідь. Ми стояли так можливо хвилин пʼять,кожен думаючи про своє. Ми не дивилися один на одного, ми і так усе відчували, кожен подих, серцебиття.
Шапа: я не думав, що таке може статися. - прошепотів Коля.
Ліза: я знаю - так само пошепки проговорила я. - залишся зі мною, прошу.
Шапа: гаразд, якщо тобі так буде спокійніше.
Я пішла в ванну, щоб одягнути нічну сорочку . Але вона була з відкритою спиною. Чорт.
Я вийшла з ваної і скоро лягла, щоб Коля не побачив . Він в той час сидів на кріслі коло ліжка і щось дивився в телефоні. Мій сон ніяк не йшов.
Шапа: чому ти крутишся? - моя серце почало битися скоріше, бо я розуміла що він дивитися за мною, не даючи натяків на це.
Ліза: я не можу заснути.
Шапа: порахуй овечок - сказав хлопець з сарказмом.
Ліза: Коля!
Шапа: ну що ти хочеш ?
Я мовчу, бо вагаюсь чи варто це казати.
Ліза: ти би міг лягти поруч?
Шапа: гаразд- хлопець піднявся з крісла та поволі почав знімати сорочку. Мій погляд слідкував за кожним його рухом . І ось коли він вже в одних штанах я замічаю татуювання . 2 руки а посередині "MEMENTO MORI".
Шапа: довго будеш мене розглядати?
Ліза: поки не заборониш.
Шапа: а якщо і не планую забороняти?- з іскрою в очах питає хлопець.
Ліза: тобі я не планую припиняти - сказала я, закусивши нижню губу.
Шапа: розглядай скільки схочеш, мила Шапаренко.
Брюнет повільно лягає до мене в ліжко. Не припиняючи дивитись на мене.
Ліза: чому саме «думай про смерть»? - цікавлюсь я.
Шапа: бо ми живемо в такому світі, шо не знаємо , що може бути з нами завтра .
Ліза: можливо я тут і з тобою згідна.
Шапа: хочеш я навчу тебе стріляти?
Ліза: хочу, дуже хочу - промовляю я, але він не знає шо мене Вова навчив.
Брюнет декілька хвилин дивитися на мене, а потім різно притискає до себе, обвивши руками мою талію. Блять! Чорт!
Ліза: Коля, відпусти мене - прошу я, хоча не хочу цього казати.
Шапа: вибач - промовляє хлопець, забирає руки, хоча я ще відчую тепло.
Ліза: я не люблю коли хтось торкається моєї спити, через .....
Шапа: шрами?
Ліза: звідки ти знаєш!
Шапа: ти думала я не побачу, в тебе сорочка ледь сідниці накриває не кажи вже про плечі. Це Епіфаніо зробив?
Ліза: так.
Шапа: чому?
Ліза: я завжди отримувала від нього. І коли в нього поганий настрій і коли хороший.
Шапа: тому ти вирішила втекти від нього!?
Ліза: я пообіцяла мамі втекти від того кошмару в якому жила вона. І я це зробила, опинившись тут.
Шапа: це жахливо.
Ліза: А Аїда, ви з нею ... - раптом питаю я.
Шапа: Аліна, тобі пора спати- відповів він, вкривши нас коридою.
Ліза: добре- відповідаю я вже сонно.
