Ми мовчки йшли піском кожен думаючи про своє. Раптом я замітила, що Коля щось задумав. Помітивши моє незадоволення хлопець посміхнувся.
Йолуп.
Коля: ти готова, мила лілеє? Даю тобі фору. 30 секунд вистачить?
Ліза: стоп, що ?
Коля: час пішов - він глянув на годинник.
Я почала бігти по піску, було складно. Ніколи ще так швидко не бігла. Розуміючи, що я мала перевагу, старалась не обертатись.
Пробігши можливо кілометр- півтора я відчула як сильні чоловічі руки повалили мене вниз притуливши до холодного піску.
Коля: я думав не дожену. Тепер згадай, що ми вчили. І які будуть твої дії, щоб вибратись? - питав хлопець відхекуючись.
Ліза: в мене небагато часу, щоб думати. Мої ноги вільні, тому можу вдарити у пах, вирватись з рук і продовжити біг.
Коля: у випадку якщо і решта твоїх кінцівок міцно притиснуті? - його ноги подавили мої розсунуті.
Ліза: то треба шукати інший метод як уразити.
Наприклад можна пісок в очі, або якщо в приміщенні можна якусь дрібничку або вазу в голову.
Коля: молодець, ти дуже добре засвоїла урок.
Ліза: мені можна попрактикувати цю техніку? - з сарказмом спитала я.
Коля: я б хотів ще пожити, мила лілеє - з посмішкою сказав хлопець.
Ліза : тоді прошу піднятись з мене - хлопець підвівся та допоміг мені.
Коля: побігаємо, ще?
Ліза: а давай)
Через пів години постійного бігу, мої ноги мені відмовили, тому я сіла на пісок.
Коля: добре, хватає на сьогодні - сідаючи поруч каже чоловік.
Сонце вже доволі низько, але досить тепло.
Я спочатку дивлюсь на море, потім на чоловіка збоку. Неочікувано для нього я піднімаюсь та знімаю одяг залишившись в одній білизні.
Та спокійно іду до води. Коли вода торкається моєї шкіри по мені пробігли мурашки, я іду далі, а потім починаю плисти.
Ліза: Коля ходи сюди - звертаюсь я.
Коля: вода холодна.
Ліза. Так і скажи, що злякався.
Мафіозі глянув на мене з викликом, а потім все ж таки роздягнувся і пливе до мене.
Коля: якщо ти потім захворієш, я буду не винен - образу попереджає брюнет.
Ліза: але лікувати всерівно будеш ти.
Коля: ех, Аліна.
Ліза: я тебе ще не пробачила - нагадую я, на що Коля закотив очі.
Коля: торкнись вже дна, рибко.
Ліза: там немає нічого страшного, безстрашна нама, мила лілеє.
Послухавши його я торкнулась ногами дна. Але щось пропливало між нами і я зі страхом схопилась за його шию. Коля не торкався мене поки я закидала ноги за його плечі.
Ліза: можеш поставити руки мені на талію? - запитала я.
І чоловік це зробив. Ми мовчали лише відчували серцебиття один одного.
Коля: чому ти злякалась? - прошепотів він мені на вухо.
Ліза: там щось пропливало.
Коля: в тебе дуже пришвидшене серцебиття - стверджує хлопець.
Ліза: у тебе також.
Я повернула лице, щоб подивитися йому в очі. Між нами залишилось лічені сантиметри, які розділяли наші обличчя були порятунком і вʼязницею одночасно.
Ліза: Коля, ми переходимо межу.
Коля: так - погодився він.
Ліза: це небезпечно для нас.
Коля: і так само безумно.
Я відвернулась, щоб не спокуситися на гріх.
