Мої очі розплющувались, коли я повільно приходила до тями. Голова пульсувала, мʼязи боліли. Все тіло боліло.
Коли мій зір нарешті прояснився я видихнула. Моє тіло завмерло, і раптом мене охопила нудота. Я не могла рухати ні руками, ні ногами. Я відчувала себе в пастці.
Я потрапила у пастку!
Мої груди стиснулися і я захлинулася від ридання. Як це сталося? Все було ідеально, але мене знову закинуло в темряву.
Сльози стікали моїми щоками, коли я думала про Колю. Я дійсно закохалася в нього, моє серце сильніше боліло від цієї думки. Він став для мене усім і тепер я знову залишилась сама без рятівника.
Я спробувала підняти руку, але не можу. Я
намагалась ворухнути ногами , але також не
можу.
Мене привʼязали.
Я притулилось до стільця у відчаї заплющила очі.
Потрібен план втечі.
Я почула кроки, що наближалися. Я заскиглила
від страху. Я боляче відчувала пульс біля скроні та горла. Мої груди відчули важкість під тиском паніки та страху.
Я тремтіла, чекаючи на свою долю.
Раптом включилось світло. Я відсахнулась й сильніше притулилась до стільця, ніби він міг мене захистити. Я скрикнула від болю, коли він взяв та стиснув мою руку. Коли він усміхнувся, я здригнулась.
Невідомий: цс... - шепотів він мені на вухо, облизуючи мою шию.
Я одразу впізнала його. Це брат Вікторії - Андрій
Дудяк. Вона мені показувала його фото. Але що він хоче вір мене?
Ліза: чому я тут? - запитала я.
Андрій: а у Колі хороший смак - стверджує чоловік.
Ліза: що тобі, сука, треба від мене? І якого чорта, ти викрав саме мене, а не свою сестру? - кричала я.
Андрій: а то ти знаєш хто я? - здивувався чоловік.
Ліза: прикинь знаю. Питаю ще раз, що тобі від мене треба?
Андрій: від тебе мені нічого не треба.Мені потрібно провчити їхню сімейку. Особливо Вікторію.
Ліза: тоді чого я тут? Відпусти мене і ніхто не буде знати, що це зробив ти!
Андрій: ти будеш мені умови ставити? О, ні дорогенька. Посиди тут подумай, а я піду дізнаюся як повідомити Кольові і твоїм рідним, що ти тут!
Він пішов, сука. Треба вибиратися звідси.
Я почала розкручувати руки і через деякий час вона піддалось. Руки звільнені, хоча би щось. Розвʼязавши ноги я підбіла до вікна. Із зовнішньої сторони решітка. Буде важче.
Я відкрила вікно і пробувала пролісти. Добре, що Коля не встиг мене відгодувати. І я вмістилась.
Коли я була із зовні я перевірила свої кишені.
Дякую, Богу, що ті придурки не додумались перевірити мої кишені. В них був пістолет і пулі. Я не встигла віддати Колові його після навчання. Навіть телефон є.
Точно телепні.
Відкриваю телефон чат з Кольом і швидко набираю повідомлення:
Ліза: Коль, мене викрали,
але я змогла втекти.
Це Андрій Дудяк, мені про нього
розказувала Вікторія. Оь тобі
моя гео. Я постараюсь втекти.
Але будь ласка врятуй мене.
Відповідь не потрібно було чекати довго.
Коля: ми знаємо де це і зараз виїжджаємо.
Будь ласка біжи і не припиняй, я вже їду
по тебе. Тримай телефон,
щоб я знову не загубив тебе.
Я скоро. Потерпи, ще трішки.
Відповідь дала мені впевненості.
І я побігла. Довго бігла, падала, вставала і дальше бігла, я не могла зупинитись по мене їде
Коля, мій рятівник. Дихання збите, а серцебиття пришвиршене.
Позаду я почула постріли , які з кожним моїм кроком вони ставали швидші.
Вони занадно близько.
Я дістою пістолет і шукаю схованку, але чиїсь руки хапають мене. Викрадач тегне мене, я розумію, що впасці.
Ліза: відпусти сволоч - кричу я, притуляючи вільною рукою пістолет до його ноги.
Андрій: кинь пістолет - наказує той.
Я мушу підкоритись - інакше смерть!
Кладу повільно пістолет не землю та пхаю ногою. Сука це кінець.
Ліза: Коля, де ти коли ти так потрібен?......
