Максим чудовий хлопець. Бер обурень та питать ходив за мною та носив мої покупки.
Ліза: їдемо додому?
Максим: якщо ви усе, то прошу до машини.
Коли я приїхала і занесла покупки в кімнату, вирішив спустить на низ, Віка ходила по вітальні намотувала круги.
Ліза: щось сталося? - збентежило запитала я.
Віка: русня тут - прокричала через зуби Віка.
Ліля: якщо коротко, Вітя, Міша і Коля та декілька наших людей зараз в повній дупі - пояснює мала.
Віка: сука, чого я не вбила його раніше - кричить Віка.
Ліля: піду на капаю ще заспокійливого - сказала руденька.
Віка: краще віски. І ножі мої принеси!
Ліза: ножі?
Віка: а ти що думала? Це мафія!
Ліля: а ось і я. - зайшла руденька.
Віка хапає стакан і випиває залпом.
Ліля: може ти поїдеш до Наталі за допомогою?
Віка: я до тої хвойди не поїду. Вони впораються самі, якщо ні, я долучусь
Ліля: Віталік не дозволить!
Віка: я маю рівноправʼя з ним . Мені ніхто не має права наказувати, особливо чоловік - кричить білобриса.
Ліля: іди випусти пар.
Віка: певно так і зроблю. - і вийшла з кімнати.
Ліза : чого вона у вас така психована? - запитала тихо я.
Ліля: ми звикли .
Уже під вечіря, я ніяк не можу заспокоїтись. Думки лише про те де вони, що з ними, як довго їх не буде, чи живі вони?
Ніч, вже давно стукнула 12 їх ще немає. Віка лежала на колінах у Лілі, та в свою чергу гладила її по волоссі та заспокоювала.
Віка: а що , якщо ...... - але не може вимовити ані слова.
Ліля: навіть не думаю про це ! - відповіла Ліля.
Ліза: вони колись зникали на стільки? - питаю я.
Ліля: ні, завжди було швидко- відповіла мені руденька.
Погано!
Віка: все! Я їду до них- сказала Донна і встала з ліжка.
Ліля: це небезпечно, стій! - не даючи вийти з кімнати каже Лілія.
Ліза: це дійсно небезпечно. Якщо Віталіка вже нема , хто буде керувати кланом? А ти Донна ти повинна залишитися - приєднуюсь я до руденької.
Віка: мені похуй, я хочу .... - але її перебиває відкривання дверей.
Усі 3 чоловіків заходять і швидко розходяться в різні кінці будинку. А ми за ними.
Ліза: Коля- кричу я в слід - що сталося? - але він ігнорує мене.
Його одяг, руки та усе в крові ще свіжою.
Ліза: Коля- промовляю я знову до нього, але він гримає перед мною дверми. Сука
Я довго не знаходила собі місця і вирішую занести Колі чаю і знову спробувати поговорити.
Постукавши я легенько зайшла. Чоловік лежав в одних штанах та ще з мокрим волоссям. Він не відривав погляд від стелі.
Я поклала чай та тумбу і сіла поруч.
Ліза: Коля, що сталося?- мій тихий голос пішов відлунням в кімнаті - Коля.
Моя рука потягнулась до плечей хлопця.
Коля: ні - сіпнувшись , промовив він.
Ліза: Коля я хочу знати- тихенько та спокійно пояснюю я.
Коля: краще іди - каже та уникає моїх очей.
Ліза: Коля, будь ласка - просила я.
Шапа: Аліна, іди. Залиши мене - кричав він - забирайся звідси!
Я ніби оніміла, знову у пеклі батька, швидко вибігаю з кімнати. Біжу по сходах в низ, сльози течуть , серце виривається.
Мені потрібно на свіже повітря. Уже біля дверей я вдарилась у когось.
