Чотири роки по тому .
Тепле повітря, сонячна погода, спів птахів, спокій, безпека, щастя, коханий чоловік і дитина.. Що може бути краще?
Я стояла у дверях і спостерігала за тим, як
Коля намагається навчити нашу доньку малювати. Люба була копією батька, що
стосувалось характеру та волосся, а білу шкіру та риси обличчя вона перейняла від мене.
Коля: Любочко , у тебе чудово виходить. Дивись, сюди ще можна домалювати метелика - донька уважно спостерігала за ним - покажемо мамі?
Ліза: що це ви тут намаловали?
Люба: метелик і квіточка - відновіла донечка від
чого я не могла стримати посмішки.
Ліза: як гарно.
Коля: але нічого не зрівняється з твоєю красою - сказав Коля, обіймаючи мене.
Два роки тому, коли потрібно було обирати імʼя для донечки ми довго думали. Але вибрали на честь нашої любові.
Люба зростала надзвичайно розумною та
допитливою дівчиною. Коля виявився неперевершиним батьком, таким, про якого я мріяла для своєї дитини.
Чи шкодую я про щось , чи хочу щось змінити, повернутися в минуле і виправити помилку, що зробив хтось до мене? Ні . Адже саме це
привело мене туди, де я зараз. До мого справжнього життя, до мого щастя та кохання.
