Приїхавши додому я зайшов в свою кімнату, все нове. Швидко вони. Переодягнувшись я спустився на низ, щоб спитати в нашої кухарки Олени Михайлівної де саме розмістили Єлизавету.
Шапа: Добрий вечір. Олено Михайлівно, не підкажете мені, в котру спальню розмістили мою гостю і що вона їла?
О.М.: привіт, Коль, сусідня кімната від твоєму. Дівчата вирішили, що їй там буде найкраще, ближче до тебе, а їсти вона відмовилась
Шапа: вам не буде важко, зготувати нам вечерю?
О.М.: звісно.
Брати завжди не розуміли чому я Олену Михайлівну настільки люблю та поважаю. Вона для мене як рідна, так само вона вважає мене як рідного.
О.М.: Коля, з тобою все добре?
Шапа: так, просто задумався.
О.М.: про Єлизавету думаєш? Так не привично, що ти привів дівчину додому. Це перша якщо що. Значить вона для тебе багато значить.
Шапа: я думаю ви праві.
О.М.: бери вечерю, смачного вам та спокійної ночі.
Шапа: дякую, навзаєм.
Взявши піднос я попрямував до дівчини. Постукавши і не почувши відповіді. Я тихенько зайшов. Єлизавета спала. Я поклав піднос на стіл на сів на край ліжка
Шапа: спи, маленька, спи- гладивши волосся , тихенько говорив до дівчини. Якраз коли я хотів іти, замітив що дівчина прокидається.
Ліза: Коля? - сонно промовила дівчина.
Шапа: я приніс тобі вечерю, бо знаю що ти сьогодні ще не їла, якщо хочеш спати я піду.
Ліза: ні не іди, я не хочу спати, а повечеряти з тобою би не відмовилась.
Шапа: то ходімо.
Іно я хотів сідати за стіл, як дівчина почала просити сісти вечеряти на підвіконні. Так як воно широке.
Шапа: чому саме на підвіконні?
Ліза: тому що тут можна дивитися на зорі, відчувати прохолодний вітерець, та і просто милуватися вечірнім містом.
Шапа: в тебе все так просто.
Ліза: так. А ще я чекала тебе, хотіла з тобою поговорити.
Шапа: я уважно, слухаю.
Ліза: розкажи , що ти мав на увазі зі словом «поруч»?
Шапа: просто щоб на усіх заходах, де я буду присутній ти була моєю супутницею, і ми робили вигляд закоханої пари.
Ліза: тоді у мене також умова для тебе . Якщо ти погодишся я погоджусь на твою.
Шапа : кажи, я слухаю
Ліза: за весь цей рік, ти мене не будеш рухати, ані пальчиком.
Шапа: гаразд, я згідний.
Ліза : тоді по рука?
Шапа: так.
Ми ще довго говорити на різні теми, але в момент тема зайшла до його найбллючішої. Аїди.
Ліза: а як ви з нею познайомились?
Шапа: з ким ? Аїдою?
Ліза: так
Шапа: познайомити ми просто в звичайній кавʼярні. Але давай домовимось, коли я зможу відпустити її я тобі обовʼязково розкажу усе за неї.
Ліза: гаразд.
Ми мовчимо дивилися на нічне місто, вдивляючись кудись далеко і думаючи кожен про щось своє.
Шапа: Я мабуть вже піду, пізня година - я почав дивитися на годинник- 3:40, давно я просто так до такої пізної години не сидів.
Ліза: тоді добраніч.
Шапа: добраніч.
Виходячи з кімнати дівчини, я ще раз глянув в ці зелені очі та усміхнувшись вийшов та пішов до себе.
Яка доля нас чекатиме, маленька?
