Сьогодні виписують Колю. Я рада, що він знову буде дома. За ці дні дуже скучила, хоча ми бачились кожен день в лікарні, але це не то. Уся сімʼя Колі змінила ставлення до мене в кращу сторону і мені це подобається.
В дворі постукали , коли я взувалось.
Ліза: заходьте - відповіла я.
Вова: ти вже готова?- запитав юнак.
Ліза: так. Можема їхати - відповіла я.
Вова: хвилюєшся?
Ліза: трішки. Хочу поскоріше з ним побачитись.
Вова я радий, що у вас усе вийшло.
Ліза: ти про що? - запитала я.
Вова: ну те , що ви разом. - відповів Вова.
Ліза: Володимере, не ображайтесь, але все помилились. Та і це не ваше діла - прошепотіла
я на вухо хлопцеві.
Вова:Оу -оу - оу. Вот які ви. Пані Шапаренко - усміхнувся той.
Ліза: ти не знаєш чому я Шапаренко? - знову
поставила питання я.
Вова: А Коля тобі не розказав? - здивовано
подививн хлопець на мене.
Ліза: ні.
Вова: тоді запитаєш в нього. А тепер ходімо, щоб не спізнитися Коля не любить чекати.
Ми зійшли на низ та пішли до машини Вови. На диво їдемо тільки 2. До лікарні не так далеко. Їхали ми доволі швидко в тихій обстановці з хорошою музикою.
Доїжджаючи до входу ми вже бачили Колю
який чеков нас.
Коля: ну нарешті, а то я думав ніхто не забере - казав хлопець, коли ми виходили з машини.
Ліза: і ми тебе раді бачити - сміючись кажу я.
Вова: сідайте , поїхали додому. Всі чекають - сказав юнак.
Їхали додому ми також мовчки. Коля був замучений і вже майже заснув. Я легенко
поклала його голови собі на коліна та гладила його по-волоссі.
Вова: замітно, що любиш його - звернувся пошепки до мене хлопець.
Ліза: так кажеш?
Вова: звісно.
Подальшу дорогу ми їхали мовчки. Коли заїхали на подвірʼя, я почала будити Колю.
Ліза: Коль, прокидайся ми вже приїхали.
Коля: можна ще декілька хвилин?
Ліза: ходи повечеряємо і підеш спати.
Коля: добре. Але я хочу поговорити з тобою.
Ліза: зараз? - здивувалась я.
Коля: так, ходімо до моєї кімнати - сказав Коля.
Ми вийшли з машини та попрямували до будинку. Зайшовши Коля привітався зі всіма та ми пішли в кімнату.
Ліза: то про що ти хотів поговорити? - почала я, коли ми зайшли в кімнату.
Коля: я хочу тобі дещо розказати і показати. Але це буде завтра. Так як вже темно.
Ліза: можна мені задати одне питання?
Коля: кажи - відповід хлопець та сів на підвіконня.
Ліза: чому ти дав мені прізвище Шапаренко ? - нарешті запитала я.
Коля: ти про це? Гаразд, слухай. Коли мені було
15, батьки розказали нам секрет, який вони
мали. Кожен з нас був всиновлений, так як батьки не могли мати дітей. Моє справжнє прізвище- Шапаренко! Тому вирішив дати саме це прізвище.
Ліза: Тому ви не хотіли, мені цього розказувати. Щоб не згодувати минуле.
Коля: ні, це всі прийняли давно. Ми навіть на згадку про це кличено один одного по-прізвищу, яке маємо.
Ліза: Розкажеш: - запитала я.
Коля: ну моє знаєш. Віталік - Миколенко, Михайло - Мудрик, Вова - Бражко і Лілька-Коваль
Ліза: ого. - дивувалось я. Поки переварювала інформацію, Коля підійшов до мене.
Коля: ходи вечеряти.
Спустившись на вечерю, всі говорили про різні теми. Тому вечеря була довгою. Коли всі почали розходитись, ми з Кольом піднялися розом.
Коля: залишишся зі мною? - запитав хлопці - не хочу, щоб знову щось сталося.
Ліза: гаразд. - усміхнено відповіла я.
І ми пішли спати.
