Цілу годину слухати велику завзятість Віки й ниття Лілії - це те ще випробування. Проте дякувати Богу, Коля забере мене зараз. Я спеціально збрехала, що погано себе почуваю, коли Ві вирішила відвести нас ще по кількох бутиках. По-перше, у моїх руках уже 6 пакунків по три сукні й усі чорні. По-друге, в одному із планів був магазин спідньої білизни, тому я вирішила провести лишню годину за цікавими розмовами ніж вульгарними коментарями.
Отже, саме зараз я стояла біля стоянки з тими всіма пакетам, гортаючи стрічку "Instagram".
Неочікувано поруч зупинилась спортивна машина Шапаренка . Я відриваюся від свого заняття і бачу, що Коля переодягнувся в чорну футболку, зверху якої накинута і завʼязана біла сорочка. На рівний ніс сповзли тонкі чорні протисонцеві окуляри, оголяючи чисту блакить.
Але на диво мій погляд досліджував його оголені руки. Господи ці вени....
Коля: Ого, і скільки там суконь? - запитує брюнет, забираючи покупки, поки я ще досі не можу відірвати погляд. - Ані, мої очі вище. - я підіймаю голову вверх і стикаюся з посмішкою білих зубів.
Ну як можна бути настільки привабливим? А раніше я цього не помічала, ой дурна.
Ліза: Там доволі багато суконь. Твоя невістка настояла на цьому. - все ж таки відповідаю я, коли він несе їх у машину.
Коля: Віка може. - озивається Шапаренко, зачиняючи двері та відчиняючи мені до пасажирського сидіння. - Прошу. - чоловік подає мені руку і з радістю приймаю її.
Коли ми нарешті сіли та рушили, Коля почав
розпитувати мене далі.
Коля: Важко було їх витримати?
Ліза: Ну доволі складно. - відказую я. - А куди ми їдемо?
Коля: Це буде сюрприз. - відповідає він.
Далі я розпитувати не стала. Однаково сенсу нуль. Коля ніколи не розповість мені про
задумане, а особливо якщо це секрет на певний
термін чи подарунок для мене.
Ми уже кілька годин сиділи на кольоровому покривалі та говорили про різне. Часом до нас підбігала місцева фауна і навіть пару разів домашні котики, яких я годувала мʼясом із канапок. Один із них залишився з нами й спав в мене біля ніг, поки я гладила його і сміялася із життєвих історій Колі.
Коля: Одного разу, тоді ми ще були азартними підлітками, що не змінилося і зараз, усі троє братів побігли до одного із виноградників. По сусідству був виноробний завод, що належав батькові. І ось ми накравши ще зеленого винограду пішли до керівника і наказали йому зробити нам вина. Він же звісно відмовився, але зробив дещо інше. Усі ми тобі до самого заходу топтали виноград, як це було колись. Міша звісно заляпався як свиня та і Віталік не відрізнявся чистою, що вже казати ці два паршивці мене з голови до ніг занурили у давлений сік.
