Прийшовши до себе я сходив в душ і як ніколи скоро заснув.
Прокинувшись я був в гарному настрої мені сьогодні не снилась Аїда.
Посидівши трішки в телефоні, я поспішив одіватись та будути Ліна.
Зайшовши в її кімнату я не знайшов її. Ліжко замітно, що складене ще зі вчора. Нічна сорочка лежить поскладана, її мабуть ніхто не чіпав. Одяг весь на місці, речі також.
Я обійшов увесь будинок, але не знайшов її. Вирішив глянути територію її там також немає.
Це не до добра! Я побіг до кабінету, де зараз мали би бути мої брати.
Коля: ви не бачили Ліну?
Міша: ні, щось сталося? - запитав брат.
Коля: її ніде немає. І я не впевнений, що вона вчора ночувала.
Віка: вона не могла втекти? - запитала невістка.
Мудрик: не думаю. Вони занадто зблизились останнім часом - стверджує брат.
Миколенко: може глянемо по камерах? - запитав Дон .
Коля: точно і дзвоніть до Дениса! - вже кричав я.
Глянувши по камерах ми побачили як Ліну витягують з кімнати через вікно 2 амбали. Ще вчора вечері. Орієнтовно 20 хвилин після того як ми вернулись з прогулянки.
Коля: хто, сука, міг наважитись на таке? І де були наші солдати, які повинні оглядати будинок? Вітя, ти ж Дон! - кричав я.
Миколенко: на своїх позиціях були солдати. - коротко відповів брат.
Коля: тоді якого хуя, хтось невідомий вдерся до її кімнати і викрав?
Миколенко: ти думаєш я знаю хто це? Коля, я теж нічого не знаю! - вже кричав брат мені у відповідь.
Коля: Міша, може в тебе є припущення?
Мудрик: якби були, я б висловив їх - спокійно відповів брат.
Віка: може, то хтось від Наталі? - входить в розмову Донна.
Мудрик: не думаю. Скоріше від Кирила, або Андрія.
Коля:треба перевірити охорону. Негайно!
Миколенко: Коля, заспокойся.
Коля: як я маю заспокоїтися? Її викрали! Як ти б реагував, якщо б викрали Віку чи Іринку? Ти б вже усім горло перегриз! - не самовито кричав я.
Мудрик: Коль, випий це! - притягує брат мені стакан.
Коля: що це?
Мудрик: заспокійливе. Бо ти перегинаєш уже палку.
Я взяв стакан та кинув об стіну. Крихти скла розлетілися по усьому кабінеті. В цей момент якраз зайшов Ден.
Ден: що вас в біса тут відбувається в таку рань? - говорив схвильовано хлопець, оглядаючи кімнату, яка у склі.
Мудрик: Коля їде з розуму! Вкрали Ліну! А так більше нічого- відповів брат пивши чай.
Ден: я поняв. Що я маю робити?
Миколенко: знайди хто міг це зробити! Бо він не витримає довго! - показав очима Дон на мене.
Ден: мені потрібно трохи часу, щоб знайти хто це. - пояснює хлопець.
Коля: скільки? - не втримався я.
Ден: незнаю, але постараюсь поскоріше.
Минуло вже 3 години з того часу як приїхав Денис. Він шукає хто це міг зробити. Міша з Ві сиділи пили чай. Вітя ходив по кімнаті стривожено. А я сидів на балконі докурював 2 пачку цигарок.
Як вони змогли це зробити? Особливо мучає питання чому я нічого не чув? Вона не могла самовільно здатися. Вона мусила кричати, мусила боротися. Я ж вчив її. Я обіцяв їй оберігати її. Я покидьок не дотримав обіцянки. Із за спини я почув голос брата.
Миколенко: може хватить?
Коля: не рухай мене. Вона не могла піти за власним бажанням.
Миколенко: згоден. Вона не могла самостійно піти. Я бачив як в неї очі горять при погляді на тебе.
Висновок був лише один.
І у цьому була моя вина.
У мене було одне просте завдання. Захистити її.
Але я знову зазнав невдачі.
