Прокинувшись я бачу білу стелю, хочу вставати, але розумію , що я в наручниках.. сука. В моїй «вʼязниці» нікого, я сама. Декілька хвилин я фокусуюсь на коричневих дверях, як раптом чую ключ перекручується.
Шапа: - як тебе звати? - чую грубий голос.
Тишина. Я не збираюся відповідати. Переводжу погляд на хлопця- високий бронет з гордовитою поставою.
Шапа: -ти німа? - гучніше каже хлопець - я не звик повторювати .
Знову тишина. Хлопець підходить до тумбочки і відкриває її дотягуючи ножа.
Ліза: ні, не потрібно.
Шапа: - квіточка, вміє говорити - брюнет нахилився Наді мною, що я відчуваю подих на собі, я піднімаю голову і бачу неперевершені очі голубого відтінку.
Ліза: - прикинь.
Шапа: - невже, і як тебе звати?
Я вагаюсь, бо не дура, щоб назвати імʼя
Ліза: - Аліна- промовила я.
Шапа: - А-лі-на - гарне імʼя, звідки ти?
Ліза: - з Польщі
Шапа: - цікаво - брюнет опускається на крісло.
Ліза: - чому я тут? Та чому привʼязана?
Шапа: - тут тому, що кидаєшся під машини, а привʼязана бо не знаю хто ти, можливо аферистка
Ліза: - Diabeł (пол. - чорт)
Шапа: - тільки Микола Мельник, але для тебе можу бути , чортом- з посмішкою каже хлопець.
Ліза: - тоді, пане Мельник, розчіпіть мене
Шапа: - а що мені за це буде? - вже на всі 32 питає хлопець
Мовчання. Вагаючись хлопець від чіпляє наручники.
Ліза: ти «врятував» мене, зі мною все гаразд і я можу іти - піднімаючись промовляю я.
Шапа: о, ні, квіточко - чоловік штовхає мене на ліжко і нависає над мною.
Невже я втекла від одного до іншого?
Ліза: чого ти хочеш?
Шапа: в мене є угода для тебе?
Ліза: яка?
Шапа: стань моєю на рік..
Ліза: що? - крикнула я.
Шапа: нічого не подумай, я хочу допомогти тобі. Я дам тобі усе, нове життя, біографію, усе.
Ліза: чому ти хочеш допомогти?
Шапа: минуле на це впливає.
Ліза: стій! Ти мафіозі? Звідки в тебе такі можливості?
Шапа: так, я Консильєрі «Коза Нестора», чула?
Ліза: і не раз - Боже, Ліза, ти з одної дупи в другу! - а що в замін?
Шапа: нічого, просто будь поруч! Якщо ти згідна, то потрібно познайомитись з моєю сімʼєю
Ліза: веди їх
Як тільки двері зачиняться, я хар ніж який лежав і ховаю в светер. В кімнату входить дівчина в чорному, з красивим світлим волоссям . Оглядає мене з ніг до голови
Віка: Вітаю, не знаю чому Микола вирішив залишити тебе, але ... - вона не договорює, як я вставляю їй ніж у бік. І починаю біг.
Двері з яких я вибігла гримнула об стіну, але я біжу. Чую як за мною біжать декілька чоловіків, мабуть охорона, і ось я вже майже біля воріт, як перед мною заявляє вже знайома висока фігура.
Чорт! Ні!
