Шапа: далеко зібралась?
Ліза: відпусти мене, ти не розумієш, дай мені волю, будь ласка - чуть не плачучи казала я.
Шапа: Волю?Єлизавета, після того як ти вбила свого чоловіка хіба ти будеш на волі? А я дам тобі можливість бути на волі, ніхто не дізнається , що ти вбила його, а тим паче що це зробила ти, як ти не розумієш, що я хочу допомогти тобі!
Ліза: Єлизавета, але звідки ти ...
Шапа: я все знаю. - і тут ніби до мене доходить, що він казав після мого імʼя .
Ліза: що? Вбила чоловіка? Що ти несеш? Я йому дала снодійне, щоб втекти але я його не вбивала - говорила я, в шокованому та переляканому стані.
Шапа: твого чоловіка, було знайдено в готелі "Bukville Hotel & Spa". Його знайшли зарізаним там, та тебе подали в розшук .
Ліза: але я цього не робила.
Шапа: я віру тобі, тепер ти розумієш чому я так хочу тобі допомогти?
Ліза: так.
Шапа: так що, подумай чи ти згідна на те що я тобі пропонував?
Ліза: гаразд. Але вперше я хочу почути, за яке минуле ти мене хочеш тут залишити! Хто вона для тебе мама? Сестра? Подруга? Дівчина? - на цьому слові хлопець змінився в обличчі - ясно, дівчина, як її хоч звати?
Шапа: не копайся туда! Тобі цього знати не потрібно! - кричав на мене хлопець. - Тебе дівчата відведуть в кімнату, дадуть одяг відпочинь, а вечері я прийду і ми спокійно про все поговоримо)
Ліза: гаразд, дякую .
Хлопець почав відходити, але в момент обернувся, щоб глянути на мене.
Шапа: Аїда. Її було звати Аїда. - розвернувся та пішов далі.
Отже Аїда, красиве імʼя, цікаво що з нею сталося?
Поки думала я замітила, що до мене ідуть двоє дівчат. Одна з них то та яку я штовхнула ножем, а друга це дівчина з фото.
Було замітно що дівчині було важко іти через те, що я зробила. Але вона старалася скрити біль і йди з високо піднятою головою.
Ліля: Привіт, я Лілія. Сестра Колі, а ти мабуть Аліна, правильно.
Ліза: Вітаю, ні мене звати, Єлизавета.
Ліля: вибачте , мабуть я погано почула. Це Вікторія, дружина нашого брата, який є Доном.
Віка: ходіть ми проведемо вас до кімнати. - я лише зніяковіло усміхнулась. Ліля мені сподобалась така весела та життєрадісна, а вот Вікторія строга і навіть дуже. Можливо я це даремно зробила ?
Ми заходимо на 2 поверх і проходимо кімнати з одної доливаються крики- це мабуть кабінет. Проходимо кімнату Колі і в наступно заходимо ми.
Віка: проходь , на деякий час це буде твоя кімната, поки в Колі все замінюють. - я розглядаю кімнату, усе те саме як і в Колі. Тільки стіни іншого відтінку більш до сірого.
Ліза- дякую
Віка: Ліля, принеси одяг для гості. Та попроси, щоб приготовили їсти Єлизаветі.
Ліля- гаразд, декілька хвилин.
Ми залишаємось з Вікторією на одинці.
Ліза: пробач мене, я не мала штовхнути тебе.
Віка: я все розумію, ти захищалась, я б на твоєю місці зробила те саме .
Ліза: я справді жалію. - але Віка, нічого не відповіла просто обняла мене.
Віка: я думаю ми найдемо з тобою спільну мову.
Ліза: я також на це надіюсь.
Ліля: а ось і я, їсти вже готують, прошу одяг.
Ліза: дякую за одяг, але їсти я не хочу. Можна мені відпочити.
Віка: звісно.
Дівчата усміхнулась і пішли. Я переоділась та лягла. Довго не могла заснути, бо думала про, що буде розмовляти зі мною Коля... але сон був сильнішим і я заснула.
