Настав ранок. Безкінечний дощ звивався срібними стрічками, усе неперестаючи поливати бідну Тіну. Вона змерзла. Тінині очі нажахано шукали відомі їй обриси уквітчаної хатини, але не знаходили. До пагорба. Вона пам'ятала цей шлях. Ще зовсім трохи - ледь вимовляла Тіна. Маленькими кроками, немов по розпеченому вугіллю, вона все ближче наближалась до, як здавалось, недосяжної мети. І ось пагорб: могутній, величний, довгоочікуваний. Зійшовши на нього Тіна впала на коліна і спробувала оглянути все навколо. Серед дощової завіси застигли давні знайомі обриси старої хатини, оброслої квітами, з дивною ромбічною формою вікон. Невелика тераса і прості дерев'яні ворота, обплетені квітами, попри свій убогий вигляд здавались дійсно величними.
Останні кроки... тепер вони здавались м'якими, мов під ногами були найм'якші подушки. Теплі квіти світилися жовтими та синіми вогнями, немов якийсь фокусник насипав у них трохи вогню.
– Це просто блиски. Вогняні квіти -, сказала постать неподалік від неї.
І Тіна здивувалась. Ніколи ще дівчина не бачила цієї постаті у жовто-вогненному плащі. Це була не Дайяна. Тоді хто ж це? Неймовірно тепла усмішка нависла над нею сонячно-дощовою пеленою, немов веселка, що вигляне з-за обрію після цього безкінечного дощу. Теплі руки, зроблені з пухкої трави накинули на Тіну жовто-вогненний плащ, а разом з ним в те, чого їй так не вистачало - спокою. В одну мить вони опинились у просторій хатині, де, куди не глянь, вигравали прирученим вогнем квіти.
Постать стояла осторонь, а Тіна сіла на невелику дерев'яну лавку, що була такою теплою, ніби під нею горів вогонь. Коли Тіна гладила руками м'яку та гладенькі деревину, то відчувала тепло, яке вдихало в неї ясний розум та нестримну наполегливість.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Механічне серце
Fantasy"Коли троянда заплаче - Терези стануть на місце ..." Володаркою спокійного Квінтесу стала могутня відьма Гроза, яку ніколи не бачив власний народ. Її бояться. Тому що вона КОЛЕКЦІОНУЄ людей. Проти неї - власний син, ув'язнений у старому колодязі та...
