Механічне серце

Із виходу в безвихідь

– Руане, що ж мені робити?.. Що робити...що робити... - Тіна крокувала по кімнаті, мов маятник. Вона була дуже стривожена, мов звір, що загнаний в глибоку яму, хоча мало чим від нього відрізнялась. Попри стривоженість вона виглядала навіть кумедно.
– Тіно, заспокойся. Ми...
– Так, так знаю "знайдемо вихід". Ти завжди так кажеш.
– Але ж ми завжди його знаходимо, чи не так?
– Твоя правда. Та є великий мінус - раптом вона піднесе мені муляж...
– Тіно, зачекай. У мене є план...

                         *      *      *
– Ну, все гаразд. Нема про що хвилюватись.
– Ти сама віриш у те, що кажеш?
– Цілком. Сподіваюсь, що це останній візит до її Величності королеви Квінтесу. Руане...а що, як вона не повірить?
– Усе повинно вийти. Головне - ніяким своїм поглядом або жестом не виказувати себе. Інакше все пропало.
– Гаразд, я готова. До зустрічі, Руане.

На лиці була посмішка, але вони обоє були занепокоєні. Руан знав, що допомогти Тіні означає врятувати батька та інших невинних, а Тіна знала, що лише Руан може їй допомогти.
Отак, наскрізь просякнута неспокоєм, вона знову вирушає до цієї жахливої відьми. Упевненості ще нема, але вже є надія. Вона покрила її вогненно-жовтим плащем. Тіна глянула вгору. Хмари навколо згущувались. Усе навколо неї покрилось напівтемрявою. Якщо це Гроза, то навіщо їй заважати Тіні? Їй же потрібна шестерінка. Тіна мусила іти далі. Крізь туманну напівтемряву виднілась знайома дорога та мертвозно-сірий замок. Вона занадто часто його бачить.

– Моя королево, у нас гості. Якась дівчина.
– Це добре. Гаразд, Бельморе. Я сама її зустріну.
– Зустрінете? Але...
– Усе.
– Ніхто не повинен вас бачити.
– А хто сказав, що вона мене побачить?
– Як скажете, Ваша Величність.

                         *      *      *
– Агов, Ваша Величносте!
– Досить іронії.
– Звідки ти...
– Ти все одно мене не побачиш. Усі стіни, постаменти, двері - це усе є я. Коли ти вже тут, то не сховаєшся.
– Віддай Терези. Я принесла те, що я просила.
– Ти намагаєшся мене обдурити! Муляж... Хитрий задум не вдався. Убити тебе було б занадто просто, смерть - твоя нагорода! Тож у тебе є шанс вижити, а можливо ще й знайти Терези. Звісно, якщо пощастить.

Умить Тіна опинилась у просторій залі. Їз неї вело сім різних дверей. Безвихідь знов забрала у неї надію. Дівчина обрала треті двері.

– Ти сама обрала свою долю. Усе не таке, як здається насправді.

Тіні здалось, що у цих словах був прихований сенс. Їй захотілось повернутись назад, але вона, зайшовши у двері, тільки зараз помітила, що вони закриті ззовні. А попереду неї лише неприступні кам'яні блоки, які рухались, не даючи можливості пройти. Що ж робити? Вона ступила вперед. У неї не було шансів пройти хоча б повз один блок. Звісно ж! Важіль на стіні. Це те, про що говорила Гроза: "Усе не так, як здається." Та чи зупинить він смертельну машину? Вона потягнула важіль униз і на її нещастя блоки стали рухатись ще швидше. Можливо, це щось інше? Те, що зупиняє цей механізм. Тіна помітила біля опущеного важеля кам'яну цеглину, що дещо відрізнялась від інших. Тіна була повністю впевнена, що ця прихована кнопка зупиняє механізм. У той момент, коли Тіна хотіла натиснути на кнопку, позаду неї з'явився невисокий чоловік у капелюсі із символом блискавки.

– Не роби цього! - поспішно сказав чоловік. Тіна відсахнулась. Невже цей чоловік - посланець Грози, що намагається їй завадити? Тінина рука знову стала ближче до кнопки. - Будь ласка, просто послухай мене! Це пастка! Коли ти натиснеш на кнопку, камінь зі стелі упаде просто на тебе. - Тіна глянула вгору. Там і справді стримів камінь, що одним лише тонким тросом тримався на примарній стелі. - Просто натисни на важіль ще раз.

Дивний чоловік зник так само несподівано, як і з'явився. Тіна не могла зрозуміти, чому він їй допомагає. Та і було якось байдуже. Усе не так, як здається. Ця фраза стосувалась не лише кам'яних блоків, а і усього її шляху.
Робити було нічого. Вона знову натиснула на важіль. Дійсно, плити розійшлись. Попереду була пітьма. Далі було важко дихати, та і ця пітьма приховувала у собі щось незвичне, химерне, можливо навіть страшне. Хто-зна, що ховається за її занавіскою, що так старанно зберігає свої таємниці. Можливо, там Терези, але якщо навіть так, їх дістати буде зовсім нелегко, принаймні це не обмежувалось одним лише важелем. Якщо Гроза не завадила цьому чоловікові, отже усе було не так просто.

                         *      *      *
– Молодець, Бельморе. Ти усе правильно зробив.
– Моя Пані, але навіщо їй потрібно було допомагати?
– Побачиш, Бельморе, побачиш...