– Мелхіоре, у мене немає вибору, - Тіна опустила голову.
– Але ж це ще не кінець. Невже ви дарма втягнули мене у все це, а самі опускаєте руки? А як же Руан, а ти?
– Мені і так важко. Руан справді став мені дуже близьким, але хіба цього хотіла Дайяна - нашого егоїзму? Що важать наші життя проти цих невинних людей? Так, я не дійшла мети, але хоча б загину з благими намірами.
У Мелхіора заблищали очі:
– Не впадай у відчай. А як же Дайяна? Вона ж усе ще у Великому Саду, вірно? У вас дар, і вона єдина людина, яка взмозі вам допомогти. Це її дар.
Тіна не вірила уже нічому. Але хіба вже не байдуже? Чом би й не спробувати? У голові прокручувалися забуті слова: "Незалежно від твоїх вчинків доля вирішить інакше." Навіщо ж було це все, коли щоб вона не робила, усе наближалося до мертвої точки. За цей час вона встигла лишень прив'язатись до людей і зрозуміти, що по справжньому цінує.
Вони стояли біля тієї самої дивної скелі.
– Лишень повернись, Тіно, - Мелхіор затих. Навіть його дихання стало беззвучним.
Так, Великий Сад - це ризиковано. Мало хто може звідти повернутись, заплативши при цьому чималу ціну, іноді навіть життя. І Тіна це прекрасно розуміла. Усі ці нескінченні таємниці, дороги та доля змусили її бути такою ж твердою, як і ця скеля. Вона більше не була дівчинкою, як плакала через дрібниці, вона стала сильнішою. Безумовно. Завдяки Грозі.
* * *
Тіна розплющила очі. Це був майже рай - могутні дерева, обрамлені сонячним світлом, пухка трава, вогняні блиски та позолочені отари хмар. І в Великому саду буває осінь. Не вистачало лише Дайяни.
Подув холодний вітер і опале листя закружляло гарячим вихором. Мимоволі Тіна згадала вогняний дощ і перед очима постав образ Руана. Як же вона без нього? Той крижаний погляд вона запам'ятає на усе життя.
Вітер підкрався непомітно і розплів Тінине волосся. Біла стрічка залишилась у його невидимих руках. Тріанина стрічка. У голові шептав чужий голос: "Тобі тут не місце!"
Дівчина побігла за стрічкою, але вітер був надто прудким і невловимим і все далі гнав її на знайомий пагорб. Тіна не взмозі була так швидко бігти, але стрічка - це майже все, що в неї залишилось від Тріани.
Вона помститься. За кожну стрічку, намисто з місячного каменя, за Мелхіора, за Дайяну. За Руана.
* * *
У неї перехопило подих. Перед дівчиною постав до болю знайомий дім з ромбічними вікнами і м'якими квітами. Точно такий самий, як і у звичайному світі. Їй хотілося плакати, а ще - побачити здорового Руана, який тримав би у руках чашку гарячого блискового чаю; Дайяну з відповідями на її риторичні запитання і легкою посмішкою на вустах, але там було порожньо. Лише той легковажний вітер, який грався з Тіною і все віддаляв від неї стрічку. Дівчина спустилася до уквітчаних величних воріт і боязко переступила поріг. Двері були прочиненими. Повіяло теплом та затишком. Даяйна. Теплі обійми. Вогненно-жовтий плащ...
ВИ ЧИТАЄТЕ
Механічне серце
Fantasía"Коли троянда заплаче - Терези стануть на місце ..." Володаркою спокійного Квінтесу стала могутня відьма Гроза, яку ніколи не бачив власний народ. Її бояться. Тому що вона КОЛЕКЦІОНУЄ людей. Проти неї - власний син, ув'язнений у старому колодязі та...
