Механічне серце

"Нежива" історія

Постать лагодила сніданок. Тіна ще спала. Утома була сильнішою за неї, але навіть попри сон вона марила заплутаними доріжками і м'якими квітами. Її лихоманило. Постать дала їй гарячого чаю з вогняних квітів і Тіна перестала марити. У вікно вже заглянуло вранішнє сонце. У кімнаті було прохолодно, але затишно. Тіна спустилась із ліжка і вийшла на вулицю - після такого довгого і великого дощу настав теплий і приємний ранок. Тіна стала на порозі, розглядаючи уквітчані ворота, дивну скелю і те, що перед нею - її шлях.
– Теплим видався ранок, так? - на диво приємним голосом промовила постать.
– Так...теплим, - Тіна була стурбована.
– Що тебе турбує?
– Де Дайяна?
– Там -, постать вказала на дивну скелю. Її тут нема. Вона тепер у Великому Саду.
Тіна закам'яніла.
– Ти мабуть хочеш дізнатись що сталось?
Тіна мовчала. Безліч запитань крутились на язиці, але жодне не вагалось прозвучати.
Постать усе розуміла.
– Вона захищала тебе, Тіно. Вона боролась за твоє життя.
Постать віддала Тіні листа і та відразу його розгорнула.
" Люба Тіно, я знала, що ти прийдеш, тому пишу тобі цього листа. Мене, скоріш всього, уже тут нема. Знай, тепер я в Великому Саду. Ти зараз дуже потрібна Тріані. Я знаю, ти засмучена, але ні в якому разі не переживай за мене, бо лише марнуєш час. Ти маєш шукати Тріану, а допоможе тобі в цьому мій найздібніший учень - Руан. Його історія досить незвичайна, але я не маю часу тобі це розповідати. Я іду в Грозовий замок. Тріана теж там, скоріш всього, в темниці. Ти має бути готовою до великої битви, тому рушай ло Відьминого болота  і знайди чаклунку на лузі Вигнання. Усе в твоїх руках. Я в тебе вірю.
                                  З любов'ю, Дайяна"
Сльози і не думали текти. А навіщо? Їй не потрібно втрачати дорогоцінний час.
– Емм... Руане?
– Що? - постать спокійно стояла на стояла на своєму колишньому місці і крутила в руках дивну шестерінку, в якої зубці були ввігнуті всередину - що? - постать стала м'якішою.
– До чого тут ця скеля?
– Це портал до Великого Саду - місця, яке знаходиться між життям і смертю. Людину звідти можна повернути, але дорогою ціною. А тепер ходімо, в мене є ще дещо для тебе.
Руан повів Тіну в будинок і лише зараз вона ясно могла його роздивитись. Руан був одягнений в простого крою сорочку кольору слонової кістки, штани, що нагадували моряцькі, прості селянські чоботи та шкіряний жилет. На шиї в нього висіла та сама дивна шестерінка, яку він крутив у руці. Тіні здавалось, що це не просто прикраса. Мабуть вона багато для нього значить.
Вони зайшли всередину і Тіна сіла на ту саму завжди теплу дубову лаву. Їй некомфортно. Просто нестерпно. Руан подав їй чистий одяг. Коли Тіна переодягнулась, Рупн протягнув їй дерев'яну коробку.
– Відкрий її, не бійся.
У коробці було насіння. Тіна нічого не розуміла. І навіщо їй насіння?
– Ти мабуть думаєш для чого тобі це? - Руан ніби вгадував хід думок Тіни.
– Авжеж думаю.
– Посади це, але не зараз, згодом. Тоді все зрозумієш.
Руан ніби розчинився в повітрі. Тіна поринула у роздуми і лише зараз зрозуміла, що перед нею стоїть чашка смачного міцнозвареного блискового чаю, який приготував Руан.
                         
                          *    *    *
У кімнату пробилось вечірнє сонце. Тіна булау розпачі. Незабаром з'явився Руан з дивним механізмом у руках. Тіна його відкрила
– Це повідомлення, яке тобі залишила Дайяна.
Руан знову зник.
Перед Тіною з'явився дим, із якого виринула постать Дайяни. Звук голосу залив кімнату.
" Серед великої пущі стояла вбога хатина, у якій жила Відьма, а точніше,  знахарка. У неї було двоє дочок,  яким судилося підтримувати Терези Рівноваги. Дочки росли і сипали пісок на терези:  щороку збільшувалась кількість добра, а отже і зла, тому сестри сипали на терези рівну кількість піску. Та згодом одна дочка стала сипати більше піску Зла і терези зламались під його вагою.
Прийде час і ти сам обереш свій шлях, але незалежно від твоїх вчинків доля вирішить інакше.
P.S. Коли троянда заплаче, Терези стануть на місце."