Надворі усе ще дощило. Чи варто? Так, варто - впевнено сказала Тіна самій собі і та все ж вагалась. Повільно вона переступила поріг босими ногами. "Завжди носи з собою щось цінне для тебе" - вголос повторювала Тіна Тріанині слова. І вона носила. Намисто, подароване Тріаною - Білою Відьмою - на яке нанизані маленькі місяці і сонця - найдорожча Тінина річ, яку їй залишила Тріана. Вона довго вдивлялась у ті крихітні світила, намагаючись побачити там Тріану. Прилипле темне волосся безладно лежало на плечах та дівчина не зважала на це. Їй подобалось мати змокле від дощу волосся і дивитись на дерева, трави, квіти з задоволенням бачити, як вони жадібно п'ють та вмиваються дощем, як піднімаються, щоб відчути на собі дотик срібної краплі, немов витканої з павутиння. Вона знала, що не має вибору. Хоча він був. Хоч і не найкращим.
Вона ступала впевненими кроками, лише вперед, не озираючись і не звертаючи з дороги. Чи знала вона куди йти? Будь-куди, лиш би це допомогло знайти Тріану. Вона блукала густим лісом, в безвиході шукаючи ниточку, за яку можна було б вчепитись. І здається знайшла... Вона піде до Дайяни - Лісової Чаклунки, яка не раз їй допомагала. Дівчина не знала, чим вона могла їц зарадити, але внутрішній голос не переконаєш. Дощ ховав майже непомітні Тінині сліди, а місяць встеляв доріжку, спокушаючи звернути з дороги. Так, це її шлях, її історія, її дорога і вона не має права опустити руки. Їх серце - безладний компас, який крутиться як навіжений, а потім показує несподіваний напрямок. Вона не мала нічого: ні їжі з собою, ні речей, лише оте намисто, яке Тріана зробила з місячного каменя. З усмішкою. Тінині очі жадібно впивались в розгалужену доріжку, шукаючи правильний шлях. Але перед очима стояв туман перестороги. Куди йти? Що робити? Вона ненавиділа все: розгалужену доріжку, небо, убогу хатину, а насамперед - себе. За свою слабкість. Очі не бачили темряви від густого дощу та непрохідних кущів. Дощ змішувався із кров'ю, залишаючи криваві сліди. Навіщо вона це робить? Бо вона від цього залежить. І не тільки вона.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Механічне серце
Fantastik"Коли троянда заплаче - Терези стануть на місце ..." Володаркою спокійного Квінтесу стала могутня відьма Гроза, яку ніколи не бачив власний народ. Її бояться. Тому що вона КОЛЕКЦІОНУЄ людей. Проти неї - власний син, ув'язнений у старому колодязі та...
