Механічне серце

Сльози троянди

Вийшло щось незвичайне. Щось незбагненне, дивовижне, космічне. Її велике досягнення. Те, що змінило не тільки її.
Брут підійшов до квітки і легенько торкнув її своєю незвичайною золотистою лапою. Троянда заіскрилась і посипала бризками вогню. Вона була незвична у всіх поняттях. Фіолетова троянда... Це її ключ, залишилось лише знайти те, що він відкриває, щоб змінити все.

– Вона неймовірна...Оро...ви дуже багато для мене зробили. Всі ви. Я вам дуже вдячна, та тепер... Що я можу зробити? І де взагалі ці терези? "Коли троянда заплаче, терези стануть на місце"...
– Все вірно. Ми раді, що допомогли тобі. Тепер відповідальний момент.  Вертайся туди, де ти почула ці слова. Час не стоїть на місці...

Останні слова і Ора зникла ща туманною завісою, але насправді зникла не вона.
Знайомі меблі, тепла дерев'яна лава, запах блискового чаю. Руан.
                        
                            *     *     *
Тіна сиділа на лаві і чекала Руана. Те, що було у простій овечій сумці приємно пекло руку. Але ж як змусити троянду заплакати? Це було зараз єдиним питанням, яке турбувало дівчину.
Вечірнє сонце пробивалось через ромбічні вікна і фокусувало своє світло на середині стола. Руан повернувся. Здавалось, ніби вона не бачила його роками, хоча минуло лише два тижні. Це було приємне відчуття, ніби вона знає цю безумовно майже незнайому людину вже дуже давно. А що вона взагалі про нього знає? Він варить найсмачніший у світі блисковий чай. Раніше їй було цього досить. Раніше...

– Тіно? Ти тут? Це...це...чудово. Чай...так зараз. Зачекай...

Тіна ще ніколи не бачила його настільки стурбованим. Дивно. Дуже дивно. А хоча...

– Я теж рада бачити.

Тіна теж була стурбована. Раніше завжди мовчазний Руан змінювався на очах.

– Руане, я маю до тебе справу. Нагальну.
– Я чомусь не здивований.
– Ось, - Тіна витягнула зі своєї сумки троянду. - Я її виростила. Що мені робити тепер?

Тіна подивилась на нього майже благальними очима.
– Я знав. Ти молодець. Що ж, що саме ти хочеш дізнатись?
– Як мені здобути сльози троянди?

Тіна ледь не заплакала. Якщо не Руан, то більше ніхто.
Він знову став навдивовижу спокійним.

– Ну, не засмучуйся. Ходімо.
– Куди ми йдемо?
– Зараз дізнаєшся.

Вони увійшли у простору залу. Схоже, це була бібліотека. Підземна.

– Тримай ліхтар, - Руан пересувався до стилажа із літерою "Д". - Так, подивимось... Це не те... Не те... Ось! Тримай.

Тіна взяла до рук книгу під назвою "Дар". Дивна назва. Тіна її розгорнула:

" Дорогий читачу!
Якщо ти читаєш цю книгу, то ти напевне шукаєш відповідь на дуже важливе питання. Цю книгу отримують лише ті, хто досяг неможливого. Якщо це так, то ти дуже сміливий, читачу. Я матиму рацію, якщо скажу, що ти і сам знайдеш відповідь на своє питання.
Та ось тобі заповітний рецепт: Нехай впаде сльоза найчистіша на троянду і лежатиме сльоза на перехресті світла дня і ночі.
Бажаю удачі, шановний читачу! Та пам'ятай: доля ламає слабких людей.

Дайяна ді Азалія."

Цього їй було досить. І знову заплутаний загадковий рецепт. І бозна-де можна знайти "Перехрестя дня і ночі". Вона знову нічогісінько не зрозуміла.

– Ти стомлена, іди приляж.