Механічне серце

Вогняний дощ

Усе поглинула темрява.
Знову темрява.
Вона вже набридла.
Руан читав. Язичок червоного полум'я танцював на тендітній свічці - кімната наповнилася червоним світлом. Двері несміливо рипнули і Руан підвів очі. Це лише вітер. Увірвавшись у кімнату крізь прочинене вікно, він грався з тоненькою фіранкою. Руан вдихав той вітер, теплий нічний вітер. Хотів був уже зачинити вікно, але раптом передумав. Нехай. Йому потрібне свіже повітря. На синьому небі сяяли холодними вогниками зорі, зачаровуючи погляд хлопця. Йому зараз добре...
Він відчинив стару шухляду і витягнув мішечок із зеленим порошком. Підійшовши до вікна, хлопець висипав порошок на долоню. Вітер закружляв той порошок і поніс на підвіконня. На цьому місці тепер сяяла блискова квітка. Вона була надзвичайною: вогненні пелюстки палали ледь зеленкуватим світлом, а в середині горіла лілова серединка. Вона схожа на Тіну... Ці думки кружляли у спраглому спокійному небі. Руан заплющив очі, ловлячи те тепле спокійне повітря. Але вітер перестав бути тихим - він став холодним та поривчастим. Закружляв осіннє опале листя і стукав сухим гіллям по затишному будиночку. Загас червоний язичок на свічці і стало зовсім темно. Руан здивувався тій миттєвій метаморфозі.
Раптом грім розвіяв ту легковажну тишу і приніс із собою дощ. Він здавався якимось дивним та неспокійним і це налякало хлопця. Маленька крапля упала на зелене листя блискової квітки і на цьому місці тепер зяяла діра. Руан з острахом спробував зачинити вікно, згадуючи, чи у всьому будинку зачинені вікна, але вогняний дощ попік йому руку. Вогонь проникав у будинок, заповнюючи собою увесь порожній простір вікна, стихія, яку неможна зупинити, продовжувала вирувати та обпікати усе Руанове тіло. Хлопець зробив останню спробу дотягнутись до шибки і механізм піддався.
Він упав на холодну підлогу. Його сині очі зімкнулись, а губи застигли в жахливій гримасі. Зате вікно тепер зачинене...

* * *
Тіні знову снилася Тріана. На цей раз вона плакала, ба навіть ридала. Відьма жаліла, що покинула Тіну саму.
Дівчина прокинулась з неприємним відчуттям - сталось щось недобре, вона знала напевне. Тіна скочила з ліжка, помчала у кімнату Руана...і заніміла. Вона стояла у дверях не в змозі поворухнутись, тим часом позаду почулися кроки.
Попереду ввижалася моторошна картина: на ліжку лежала розгорнута книга, яка спостерігала за ними своїми шелестячими сторінками; дихала димом задмухана нахилена свіча, лише ті сині Руанові очі болісно вражали поглядом серед нічної темряви.
Мелхіор зайшов у кімнату. Усе було зрозуміло, надто вже знайомим йому був цей дощ. Він глянув на свою ліву руку, на якій врізався великий шрам - символ блискавки. Клеймо власності. Його зіниці мимохідь звузились і він усе згадав. Дитяча провина... і шрам - образа на все життя.
Мелхіор подивився на Руана. Хто він? Чому допомагає цій дівчині? Та в ньому щось було, щось, що схоже на оте клеймо на лівій руці. Йому було ясно одне: Руан когось втратив, але відкрив у собі борця. У очах горіло те саме почуття помсти за завдані страждання. Одна помста на трьох...

Тіна не спала всю ніч, сиділа біля ліжка Руана і чогось чекала... напевно дива.
Болісні рани розвіялися на руках та тілі Руана. Він міцно спав. Його серце билося надто повільно, а Тінине - надто шалено.
Мелхіор сидів біля вікна. Лише зараз він помітив квітку на підвіконні. Так, безумовно, він був знайомий з цими чарами.
Отже, в Руана є дар.
В напівтемряві виднівся загублений силует дівчини.

- Що нам робити? - глухо запитала Тіна.
- Скоро ранок. Головне - дочекатись ранку.

Через почорніле вікно виднівся не менш почорнілий світ.
Головне - дочекатися ранку.