Він мовчав. Безмежно довго мовчав. Безмежно довго сидів і безмежно довго думав. Чи приходило йому в голову, що все складеться саме так? Чи думав він про те, що ці люди увірвуться у його в'язницю і відірвуть його від неї? Він хоче почати нове життя, але старе не йшло йому з голови. Хлопець рахував дні, але втратив лік часу і не міг розрізнити дня від ночі. Скільки він там пробув? Місяць, рік, десять років? Він рвався запитати у своїх визволителів, але не звик розмовляти з людьми, та й узагалі розмовляти.
Мелхіор - спадкоємець, майбутній володар Квінтесу. І чи жива теперішня королева, адже ці люди безкарно могли пробратись у її палац. Це все не просто так. Нарешті він наважився запитати про свою матір.
Навколо було гучно. Руан сидів на вулиці і бив молотком по розпеченому шматку заліза. Цей гуркіт Мелхіор довго пам'ятав. Стук молота по цепку... Невагомість... Падіння... Чорна безодня... Ту безодню він пам'ятиме вічно. Нарешті цей невагомий гуркіт припинився. У хатину увійшла Тіна.
– На, поїж. Тобі потрібно відновлювати сили, – звернулась вона до Мелхіора.
Він байдуже взяв бідну поживу його визволителів і розпочав трапезу.
– Як там...Гроза? - боязко запитав Мелхіор.
Тіна зблідла. Він не погодиться, не захоче, адже це його матір.
– Добре.
– Чому ви мене звільнили?
Їхню розмову перервав Руан. На його обличчі сяяла посмішка, а руці велично виблискував ключ. Він миттю підійшов до змученого гостя. Заплющивши очі, Мелхіор більше не відчував тяги в ногах. З кайданами покінчено. Усі були щасливі, окрім хіба що Тіни. Їй було просто мерзенно використовувати людину в своїх корисних цілях. Вона відчувала це саме так.
Минали дні... Рани на ногах Мелхіора завдяки чудотворним Руановим мазям майже загоїлись. Нарешті їхній гість таки зміг ходити. Усі думали про одне - час поговорити. Вони сіли навколо дубового стола і ніхто не наважився порушити ту вбивчу тишу, що нависла над ними, немов Дамоклів меч. Врешті решт голос Мелхіора розірвав цю тишу.
– Для чого я вам? - випалив він. - Просто так ніхто б мені не дав свободу.
– Нам потрібна твоя допомога, - промовила Тіна. - Дуже потрібна.
– Здається, я здогадуюсь навіщо я вам. Ви хочете знищити Грозу.
Тіна зблідла. Це звучало дійсно мерзенно. Та вона все таки взяла себе в руки.
– Не зовсім,- твердо мовила Тіна.
Мелхіор мовчав. Ця жінка - не мати, вона - чудовисько.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Механічне серце
Fantasia"Коли троянда заплаче - Терези стануть на місце ..." Володаркою спокійного Квінтесу стала могутня відьма Гроза, яку ніколи не бачив власний народ. Її бояться. Тому що вона КОЛЕКЦІОНУЄ людей. Проти неї - власний син, ув'язнений у старому колодязі та...
