Механічне серце

Терези рівноваги

– Стань тут. Заплющ очі. Ти вже через це проходила, – поспішно мовив Руан.

Тіна бачила постать Руана, що віддалялась все далі і далі.
Знайома хижа. Тут абсолютно нічого не змінилось. Такі ж низенькі двері. Вона знову у них постукала.

– Я знала, що ти знову пройдеш. Проходь, - вони сіли за стіл кольору темного дубу. - Ти молодець, Тіно. Таки добула троянду.
– Звідки ви знаєте?
– Я просто у тобі впевнена. До того ж навряд би ми ще зустрілись, якби ти не досягла мети.
– Залишилося тільки врятувати Терези Рівноваги.
– Ходімо. Вони у мене. Тепер я сиплю на Терези і Добро і Зло. Але вони все одно зламані.

Асилена відвела Тіну до маленької кімнати. У ній було прохолодно. На стіні висіла цікава картина. На ній була зображена жінка з двома маленькими дітьми. Внизу картини було написано: "Подарунок моїм маленьким Відьмам в честь дня їх народження."
Скринька. Невелика, занадто проста і непримітна скринька.

– Вони тут, - промовила Асилена. Вона знала з шиї маленький ключик і повільно відкрила скриньку. Вона відчинилась з таким рипотом, немов двері Грозового замку. - Я повинна була це передбачити. Тіно, надія лише на тебе. Гроза забрала Терези. Я у цьому впевнена. Ти ж знаєш, вона ослабла. Двері її в'язниці зачинені, але якщо не повернути шестерінку - люди назавжди залишаться в механізмі. Пам'ятай Тіно, коли знайдеш Терези, візьми з них трохи піску Добра і Зла. Переконайся, що усі в'язні цієї проклятої в'язниці не у кулоні. Лише тоді посип на механізм піску. Це єдиний вихід.
– Знову ця проклята Гроза! Навіщо їй усі ці невинні люди? Невже вони лише експонати її жахливої КОЛЕКЦІЇ?
– Не знаю, Тіно. Відповіді на ці питання належить дізнатись лише тобі самій.

                        *      *      *
Їй усе набридло. Просто остогидло. Вона заплакала. Від безпомочі, втоми, напруження. Вона скільки пройшла. А усе почалося з дощу, коли він нашептав їй іти. Тоді виникали сумніви. І ці сумніви засіли глибоко у її серці. Тіна прагнула розгадати Грозу. Усі її наміри, помисли. Але не змогла. Це завдання було над її силами. Поки що. Усі загадки рано чи пізно отримають відгадки, на те вони й загадки. Хто ж вона? Гроза? Чи справжнє це ім'я? Щось підказувало, що не зовсім. Вона принесла біду Тіні, безтактно увірвалась у її світ.
Тіна любила і проклинала дощ. І він був у її серці. Назавжди. Вона стерла ноги через нього, через Тріану. Дівчина думала, що Тріана здолає Чаклунку, але навіть Дайяна...
Вона знала, що більше нікому...

                         *      *      *
Замок. Мертвозно-сірий замок. Безглузді огидні статуї на високих постаментах. Величезні двері, які не осягнеш одним поглядом. Тіна знову постукала. Жодного звуку. Нічого не виказувало присутність життя у замку. Це насторожувало.

– Агов, є хто тут? - глухо запитала Тіна. - Я знаю, що ти тут. Виходь.

Голос лунав від найвіддаленішого вікна:

– У тебе є кілька хвилин. У мене обмаль часу. До того ж далеко небагатьом щастить побувати у мене в гостях.
– Квінтес страждає через тебе.
– Та невже? Чомусь ніхто і не жалівся.
– Я тут не заради цього. Поверни Терези.
– А чому я, власне, маю тебе слухати? Одне моє слово - і тебе тут не буде. Ніде не буде.
– Я тебе не боюсь. До того ж ти слабка.
– Звідки ти... Чому ти так думаєш?
– Надійні джерела. Ти віддасиш Терези. Вони тобі не потрібні.
– Вони дорогі для тебе, а отже мають велику ціну.
– Що ти них хочеш?
– А хто сказав, що я їх віддаю? Хах. Бідолашна...
– Досить! Замовчи. Віддай їх.
– Не кричи на мене. Чи ти забула, де твоя жалюгідна Відьма?
– Я не хочу нічого слухати! Ще раз запитую: що ти за них хочеш?
– Ти прекрасно знаєш, чого я хочу.
– Гаразд. Я віддам її тобі. Лише одне питання. Де поділись усі ці люди, які бували у замку і що ти зробила з Власом де Мором?
– Я не зобов'язана відповідати. Але якщо ти дуже хочеш знати... Хм... Гаразд, розповім іншим разом.
І до речі, чому тебе турбують усілякі там де Мори і інші невдахи, над якими я тепер маю владу? Невже ти вирішила здобути славу, врятувавши їх від "злої відьми"? Ох, дитинко, навряд чи це тобі вдастся. Це стара,як світ, казка.
– То ти справді Відьма, - промовила Тіна, ніби це було констатуванння факту.
– Повернемось до нашої угоди. Адже це тепер угода?
– Гаразд, по руках.

                         *      *      *
З одного боку все просто. Занадто просто. Звідки їй знати, що Гроза її не обманить? З іншого боку у неї закінчились всі ходи. Тепер настав хід чорних. Якщо вона віддасть шестерінку, то не зможе перемогти Грозу. Як же все складно...