Розділ 4

4.9K 317 17
                                    

Дженні(клята, стервозна сучка) Мітчел. Якби він зараз вивчав гланди Ліз, мені було б менш боляче.

АЛЕ ДЖЕННІ, ЧОРТ БИ ЇЇ ПОБРАВ, МІТЧЕЛ.

Я ненавиділа її ще з третього класу, коли вона перейшла в нашу школу. Біляве волосся, мила посмішка. Всі були просто в захваті від неї, але тільки я знала наскільки вона...вона(от бачите, я навіть слово правильне обрати не можу, щоб описати цю...особу).

Дженні паскудила мені все життя, проте я наведу  один єдиний приклад...

***

Сьомий клас. Тоді моє захоплення кулінарією тільки починалось. Щодня я приносила для своїх друзів різну випічку, або просто незвичні сендвічі. Завдяки цьому моя популярність зросла. Чутки про дівчинку, яка робить найсмачніші у світі кексики поширювалася і вже скоро, я була чи не найпопулярнішою дівчинкою в середній школі.

І це взбісило Дженні. Ой, яка вона розлючена тоді була. Як же так? Вона більше не королева школи і бла-бла-бла. Я не зважала на неї, доки одного дня, вона не зробила те, за що я досі прагну являтися їй у страшних снах.

Дженні запросила мене в гості з ночівлею. Ми цілу ніч розмовляли про все на світі і я вже відчула, що вона стає моєю подругою. Але от їй в голову прийшла чудова ідея. Чому б нам не спекти кексики і не роздати їх по школі, в знак нашої нової дружби?

Наступного дня Дженні "захворіла" і в школу пішла тільки я, але для того щоб кексики не зіпсувалися, вона дозволила мені одній їх роздати. Ох-х-х якою ж дурепою я тоді була. Дженні підсипала в тісто щось ,від чого половина нашої школи прочищали шлунок просто на уроках, а я від того часу залишилась без друзів, адже вона заперечувала те, що кекси ми пекли разом. В той день я зненавиділа її кожною клітинкою свого тіла!!!

***

А тепер Дженні сидить на колінах у все ще МОГО хлопця і цілує губи, які ще колись цілували МЕНЕ. Я вирішила зіпсувати цей солодкий момент:

-Привітики! О, це ти Дженні. Пробач не впізнала тебе з-за голови свого хлопця, - я акцентувала увагу на слові "свого". - Багата будеш. Та не мені ж тобі розказувати, краще ти скажи. Які там у вас, у повій, тарифи?

Дженні зовсім не здивувалася, почувши мій голос, вона просто із самозакоханою посмішкою підняла голову. Але, на моє щастя, Девід одразу ж відштовхнув її:

-Бет, це не те, що ти думаєш. Дженні, їй просто погано стало і я допомагав, от і все... В неї цей, як воно там... Ну штучне дихання потрібне було, от я і допоміг, а тут ти і я...

-О, любий, я так і подумала. Ти в мене такий хороший. Не дав Дженні здохнути, яка я вдячна.

Після цих слів, я з лагідною посмішкою підійшла до Дева і ніжно... Та яке там ніжно. Я з усієї сили зарядила йому кулак в обличчя.

-Символічно, чи не так? Зійшлися з розбитим носом, розходимось з підбитим оком.

Після цього я розвернулася і попрямувала до дверей. Уже в проході я додала:

-І зроби ласку, не нагадуй більше про своє існування... Це вас обох стосується.

Гримнувши дверми, я з легкістю попрямувала додому. Що-що, а прощаюсь я завжди красиво .

Залишся зі мноюWhere stories live. Discover now