Залишся зі мною

Розділ 36

Вже через кілька годин, будинок став навдивовижу тихим. Мені не вистачало колишнього сміху Майка, дзвінкого голосу Кейті і, мушу визнати, без істерик Дженні теж було нудно.

Настав час поговорити з батьками. В союзники я взяла Гаррі.
Ми спустилися у вітальню де мама працювала за ноутбуком, а тато сидів над черговим сценарієм.

- Ем... Рідненькі, ви не подумайте, що ми не радіємо вашому приїзду, але чому ви тут? Тату, ти ж зараз новий фільм знімаєш, чи не так?- ніяково спитав Гаррі.

- Так. Саме тому я і тут. Ми підлітковий фільм знімаємо. Ваша школа взята як одна з локацій. Хіба директор вам не повідомляв, Бетані?

- Ні. Вони це спихнули на черговий "експеримент". То ви тут на довго?

- Не думаю. Вже через три тижні потрібно бути в Коннектикуті. Тому нудьгувати з нами, ви будете не довго, - усміхнувся тато.

- До речі про це, - втрутилась мама, - в мене чудова ідея. Давайте всі разом повечеряємо? Бетані зготує їжу. Сядемо, як у старі-добрі часи.

Ми з Гаррі перезирнулися. Єдиний раз ми всі разом вечеряли, для зйомки шоу     "В зірок, життя... таке ж ". На щастя, цей епізод не ввійшов в ефір, через те, що ведучий надто причастився до настоянки мого дідуся і закінчилося все п'яними чіпляннями до нашої шістдесятип'ятирічної сусідки - місіс Робстон.

- Ну, о'кей, - ніяково мовили ми.

- І ще, Гаррі, дівчину, яку я бачила сьогодні не приводи. І бажано до будинку не підпускай. Мені стає моторошно тільки від одного погляду на неї, - мовила мама і зімітувала дрижаки.

- Добре.

- Бетані, спитай Девіда, коли б йому було зручно прийти цієї, чи наступної неділі.

Я застигла на місці. Як же не хотілося зачіпати цю тему. Але краще вже зробити це. Швидко і не безболісно.

Я важко зітхнула:

- Ми з Девідом розійшлися.

Мати різко закрила лептоп, а батько підвів голову. До цього моменту, вони розмовляли з нами не відриваючись від роботи.

- Як це "розійшлися"?

- З якого це дива, Амеліє?

Ні, ні, ні. Тільки не середнє ім'я. Благаю. Тільки не середнє ім'я. В дитинстві воно означало "Ти на місяць покарана", в дещо старшому віці "Більше ніякого інтернету". Що ж воно означає зараз?

- Ну, характерами не зійшлися.

- Колись ти запевняла нас, що ви ідеальна пара. Вмовляла пускати тебе на всю ніч, тільки для того, щоб глянути, як Девід грає в бейсбол. А зараз кажеш, що ви не зійшлись характерами? Ти хоч знаєш хто його батьки? Розумієш, що вийде, коли ми об'єднаємо наші компанії? Можеш собі уявити весь масштаб своїх витівок?- кричала мама.

Я не приховувала образи.

- Чому? Чому я повинна думати про наслідки для ВАС? Якщо це моє життя. Ви ніколи не піклувалися ні про мене, ні про Гаррі. З якого це дива, я повинна вибирати собі хлопця з думкою про вас? Чи можете ви хоч один раз зробити щось для мене і перестати втручатися в мої стосунки?- закричала я.

- Та як ти смієш? Все що ми робимо, тільки для тебе і Гаррі. І дня не було, щоб ми не шкодували те, що вас немає поруч, - розгублено мовила мама.

- Тоді чому ти зараз хочеш, щоб я залишалася не з тим?

- Бо... Бо це Девід. Він хороший, милий, добрий хлопчик...

- ...який тижнями не звертав на мене увагу, та ще й зраджував час від часу, - перебила я маму.

Раптом обличчя мами з розгубленого перетворилося на розгніване.

- Він це переросте! Щоб більше не було цих витівок. Завтра ж миришся з Девідом.

- Ні, мамо. Цього разу буде не так, як тобі хочеться.

- Що ти...

- Замовкни Ліндсі, - втрутився тато, - Бетані права. Це її життя. Якого біса ти в нього втручаєшся?

Тато ніколи не перечив мамі. Він часто м'яко злагоджував конфлікти, або ж шукав компроміси. Зараз же його позиція була цілком однозначна і тверда.

Я побачила здивоване обличчя мами. Здавалося, що вона от-от закричить. Але цього не сталося. Вона просто важко зітхнула і драматично опустила руки.

- Ваша взяла, Кларксони. Але, щоб ви знали, моє серце розбите, - мовила мама і знову засіла за роботу.