Залишся зі мною

Розділ 55

Вранці мене розбудив телефонний дзвінок. Я хвилинку полежала, згадуючи всі події минулого дня і не вагаючись взяла слухавку:

- Що ти в біса собі думаєш? - кричав знайомий голос.

- Доброго ранку, Майкі.

- Бетані, ти могла хоч попередити, що збираєшся виїхати з міста? Записку залишити, або хоч словом обмовитись про це своїм друзям.

Я геть забула про них і їхнє весілля. Боже, Кейті ж розраховувала на мене. Мені стало дуже соромно через це.

- Пробач, просто... так вийшло, Майк. Як там Кейт?

- Вона дуже злиться на тебе, - не вагаючись відповів він.

Очі наповнилися вологою. Найменше за все на світі, я хотіла зашкодити комусь. Тим паче їм.

- Вибачте, - мовила я, тихо схлипуючи, а потім кинула слухавку.

Мені знову захотілося ридати, тому я прикрила рот долонею, щоб крик не вирвався на зовні. Не вистачало ще, щоб нові сусіди прийняли мене за плаксиву істеричку. Хіба ж вони зрозуміють всю мою драму?

Зануривши обличчя в м'яку подушку, я закричала, а потім мовчки продовжувала дихати просто туди. Через дві хвилини моє дихання урівноважилося, а ще через п'ять, я знову впала в сон.

Прокинулась я вже по обіді та вирішила привести себе в порядок. Почервоніле обличчя, сплутане волосся, потріскані судинки в очах. Мій зовнішній стан на сто відсотків збігався з внутрішнім.

Прийнявши душ, я вирішила оглянути квартиру, адже вчора я так цього і не зробила. Кімната, яка дісталася мені, була набагато менша за ту, в якій я прожила попередні сімнадцять років, але все ж досить простора. Все було виконано в стилі "Прованс" і мені це навіть імпонувало. Велике ліжко, парфумерний столик, книжкова шафа й світлі шпалери на стінах. Також, тут був балкон, краєвид якого, зовсім не вписувався в цю тиху атмосферу. В цілому, кімната нагадувала мені ту, в якій живуть тринадцятирічні дівчатка, з ферми, поблизу Огайо.

Вітальня теж була маленька, проте місця вистачало. Великий телевізор, м'який диван з кріслами по боках. Також, вітальня маленькими тумбочками з'єднувалась з крихітною кухнею.

Далі по коридору, розташовувалися ще трійко дверей, які належали іншим жильцям. В цілому, все було досить красиво через великі вікна, які робили квартиру візуально більшою.

Через кілька хвилин в одній з кімнат відчинилися двері й звідти вийшов хлопець, якого я вчора тут не бачила.

Одягнений він був тільки в зелені боксерки і, здавалося, зовсім не очікував побачити мене.

- Привіт, - почала я розмову.

- Салют, - відповів хлопець і тихо пройшов повз мене в сторону кухні.

- Я так розумію, ти - Колін?

- Ага.

Ну співрозмовник з нього, такий собі.

Я не пригадувала його на шоу.

На вигляд, хлопцеві було близько двадцяти. Ледь помітний прес і розкуйовджене волосся, робили його схожим на підлітка, проте легка щетина все ж видавала вік.

- Я - Бетані, ваша нова сусідка.

- О'кей, - мовив хлопець відсьорбуючи каву.

Зрозуміло, розмова в нас не склеїться, тому я просто вирішила пошукати іншу живу душу в цьому домі.

Першим, на кого я натрапила, став Джуліан. Він сидів у своїй кімнаті, тихо гортаючи якусь кулінарну книжку.

- О-о-о, ти вже прокинулась? Як життя? Наснився новий наречений, на новому місці?

Я усміхнулася:

- Тільки зграйка скажених мавпочок і Арнольд Шварценеггер.

- Ну, він ще нічого такий, - посміхнувся мені Джуліан, а потім відклав свою книжку і додав. - Я знаю, що нам потрібно сьогодні зробити. Сусідські посиденьки. Поп'ємо чай, розкажеш про себе, ми теж відрекомендуємося. Буде круто.

Я все ще не хотіла відвертих розмов, боялася, що розкажу щось зайве, або навпаки здамся занадто закритою, але Джуліан ніби прочитав мої думки, тому додав:

- І це не обговорюється.