Залишся зі мною

Розділ 17

Знову цей бісовий ранок. Одні проблеми від нього.

Розплющивши очі я поглянула на будильник. 5:32. Останнім часом мене часто мучило безсоння, тому прокинутися в цей час стало звичною справою.

Я спромоглася встати з ліжка і піти вмитися. Готувати у мене не було бажання, тому все на що я була здатна це залити пластівці молоком і заварити каву. Поснідавши, у мене залишилося півтори години в запасі. Я підібрала одяг (джинсові шорти з завищеною талією і білу футболку, яку я колись відібрала у Гаррі, адже мені сподобався напис UNICORNS IS WATCHING YOU).

Я підвела очі й доповнила весь образ помадою винного кольору. Щодо взуття, то тут без жодних вагань - білі кросівки. От і все. Можна йти підкорювати світ.

Зазвичай в школу мене підвозила Кейті, але я не знала чи є сенс зараз на неї розраховувати, тому вирішила взяти свою машину.

Я не дуже любила сідати за кермо, потім шукати місце для стоянки й все у цьому роді, тому зазвичай покладалася на водійські навички інших. Та й одній в машині набагато нудніше.

Як тільки я вийшла з дому, побачила Адама, який сідає у власне авто. Я з подивом виявила, що це одна з найкрутіших машин, які мені доводилося бачити. Тільки одне АЛЕ. Відкидний дах. Я ніколи таке не любила і не розуміла чому люди цим захоплюються. Хочеться щоб повітря розвівало волосся - сядьте на звичайний велосипед. Корисно для здоров'я ще й на нормальну машину зекономити можна.

Адам побачив, що я дивлюся на нього і з лукавою посмішкою помахав рукою. Він швидко сів в авто і вже за декілька секунд його самовдоволене обличчя опинилося біля мене.

- Чогось потрібно? - спитала я.

- Як тобі моя крихітка?

- Ну знаєш, вимушена зізнатися що досить не погано. А відкидний верх - це ж просто клас. Мрія всіх дамочок бальзаківського віку. Тобі личить.

-Ой, досить іронії, Амелія.

- Не кажи мені так, - розізлилась я.

- Слухай, що до того що було на вечірці. Я все розумію. Ми випили, розговорилися. Знаю, ти набагато більше прив'язана до нього, тому без образ, правда?

-До кого я прив'язана?- спитала я, щиро не розуміючи про що він.

- Бет, не прикидайся дурненькою. Я бачив тебе тієї ночі. Ну подумаєш. Не переспала зі мною, переспала з ним. Все нормально. Такі дівчата зараз часто зустрічаються.

Пані та панове, я повинна вам зараз пояснити про що говорить Адам...але ж я, чорт забирай, не можу. Зовсім не усвідомлюю що він базікає, з ким я переспала і які ж це дівчата зараз часто зустрічаються.

Хоча ні, останній натяк я досить чітко зрозуміла, тому з усієї сили дала йому ляпаса (в цей момент я полюбила відкидні верхи машин).

-Я не знаю що у твоєму маленькому мозку, Еванс, але тієї ночі тільки ти спав з жалюгідною пародією на мене. Однак, хочеш вір, хочеш - ні, але зараз мені зовсім байдуже з ким ти спиш і кому вішаєш свою вермішель на вуха.

З будинку Адама вийшла Ліз і одразу ж сіла на сидіння поруч з водієм.

- Любий, пробач що так довго. Ніяк не могла знайти свої...- останнє слово вона хіхікаючи промовила йому на вухо, а потім глянувши на мене мовила. - О, Бетані, ти сьогодні з нами? Адаме, підвеземо її?

-З радістю, крихітко. Бетані, сідай на заднє сидіння. Якщо хочеш, ми з Лізі щоранку будемо тебе підвозити.

Після цих слів він подарував їй наскільки пристрасний поцілунок, що ще трішечки й мене б точно знудило просто на цю солодку парочку.

-Я, звісно, вельми вдячна за таку пропозицію, але вимушена відмовитися, адже якщо побуду з вами ще трішечки, ви побачите весь мій сніданок, просто в своїй машині, - з награною посмішкою відповіла я.

Далі пішла до свого авто і вирішила щоб там не було, з'ясувати всі події тієї вечірки.