Розділ 41

2.8K 221 9
                                    

Ми з Адамом лежали, пригортаючись одне до одного.

- Знаєш, - кажу - я завжди мріяла загадати бажання, коли впаде зірка. В дитинстві сиділа і годинами могла дивитися на небо, подумки прокручуючи в голові бажання.

Адам тихо засміявся.

- Це правда! - усміхнулась я. - Одного літа мій дідусь навіть виніс мені на двір маленьке ліжечко, щоб я могла засинати там.

- І скільки ж бажань здійснилися?

- Не знаю. Два, або три. Може більше. Я завжди загадувала якусь дурню типу :" Нехай завтра той милий хлопчик підійде до мене", або "Хочу, щоб тато привіз мені намисто з Ірландії". Дурненька була.

Адам пригорнув мене ще міцніше. І ми мовчки лежали так декілька хвилин.

- А зараз в тебе є бажання, яке б ти загадала?

- Звичайно. Але в голос казати не можна, бо не збудеться.

- Тоді напиши, - засміявся Адам.

Я взяла паперову обгортку від бургера, висмикнула декілька травинок і написала всього три слова.

Адам простягнув руку, щоб прочитати.

- Е-е-е, ні. Не покажу поки не здійсниться, - мовила я і легенько доторкнулася вустами, його вуст. А потім заховала папірець у кишеню.

- А якщо не здійсниться? - спитав Адам.

- Ти тільки спробуй, щоб не здійснилося.

Адам голосно засміявся. Потім поцілував мене, перекинувши на спину. Він сперся на лікоть і прибрав пасмо волосся з моєї щоки. Декілька хвилин просто дивився на мене, а потім мовив:

- Бетані?

- Що?

Адам тихо підвівся і потягнувся до рюкзака. Потім витягнув черговий батончик і відірвав від нього шматочок фольги, відклавши решту на бік.

Я мовчки спостерігала за тим, як він щось намагається змайструвати з цього шматочка. Нарешті Адам розвернувся до мене і я побачила в його руках колечко, яке він щойно змайстрував. Адам ніжно взяв мою руку і тихо мовив :

- Розділиш зі мною життя?

Залишся зі мноюWhere stories live. Discover now