Залишся зі мною

Розділ 37

Я лежала у себе в кімнаті, мовчки вдивляючись у стелю. Там виднілися ледь помітні візерунки, які ми колись малювали разом з дідусем. Щоразу, як я робила щось хороше, дідусь брав мене на руки, піднімав до стелі і дозволяв намалювати те, чого я найдужче хочу.

Коли нас прийшла няньчити місіс Хейл, вона наказала замалювати це, адже: "Бетані занадто часто літає в хмаринках... ". В ті дні ми не дуже часто приїжджали в будинок дідуся, тому мені було особливо боляче прощатися з цими спогадами. На щастя, місіс Хейл, завжди була скнарою, тому фарба, яку вона купила, змогла тільки затуманити мої бажання.
Там виднілися різні дрібнички, типу маленького поні, ляльки, морозива. Були й серйозніші малюнки: собака, море і чотири фігурки, які символізували сім'ю.

Я почула шумні кроки, а потім стук у власні двері:

- Доню, можна поговорити?

Тато. Я все ще не відійшла від його вчинку. Він ніколи не перечив мамі і раптом заступився за мене.

Я сіла на диван і посунулася, щоб звільнити місце для нього.

Тато без зайвих церемоній увійшов і зачинив за собою двері.

- Ну розказуй...Хто він?

Я не розповідала батькам про Адама. Гаррі - зрадник. От почекай і тобі на горіхи перепаде.

- Гаррі розповів?

- Нє-а, - з легкою усмішкою мовив тато, - сам здогадався.

Я засоромилась.

- Справді? Так помітно?

- Розумієш, донечко, в нас в сім'ї всі такі. Ми стаємо сміливішими тільки тоді, коли справді закохуємося. Ти ж ніколи не перечила мамі, от я і розкусив тебе, - сміючись мовив тато.

- Адам. Його звуть Адам.

- І що він за один?

- Він... - раптом я зрозуміла, що не можу знайти слова щоб описати Адама. Я просто не знала що сказати. Хобі? Минуле? Улюблена футбольна команда? Що саме тато хоче почути?

- Він буває наскільки нестерпним, що інколи хочеться врізати. А ще, в нього є звичка весь час гладити моє волосся. Може годинами говорити про фотографії і писати не sms - цілі мемуари. І йому подобається фотографувати мене, коли я зовсім не готова. А про гель для душу із запахом жувальної гумки - я взагалі мовчу.

- Тобто ти справді закохана, - сміючись мовив тато.

- Схоже на те.

Він мовчки обійняв мене. Як давно ми не говорили от так просто про важливі теми. Я сумувала за сім'єю. Сумувала за часом, коли могла прибігти до тата на знімальний майданчик і просто спостерігати за процесом. Мене завжди захоплювали те, як чітко він дає зрозуміти чого хоче. Навіть я, будучи у віці п'яти років, могла точно виконати будь-яку його вказівку, абсолютно не розуміючись у всіх цих професійних термінах.

Я поставила питання, яке напрошувалося саме по собі.

- Тату, ти ж теж ніколи не перечив мамі, - обережно мовила я, боячись почути відповідь.

Тато схилив голову і тихо зітхнув.

- Бетані, ми з твоєю мамою вже близько року не живемо разом.

- Що? Як? Чому? Ви ж... Ви ж щойно були разом. От просто зараз. От тут, - розгублено закричала я.

- Так виглядає з боку. Інколи буває так, що люди наситяться одне одним і вже не можуть знаходитися разом. Ми підтримуємо імідж для публіки. Не потрібно чергового скандалу. Ви з Гаррі вже дорослі, повинні нас зрозуміти.

Я не могла підібрати слів. Так, батьки рідко були поруч зі мною, але вони завжди були одне в одного. Такі "ідеально не ідеальні" предки.

- Ви щасливі? - тихо спитала я, намагаючись приховати сльози.

- Щасливі,- з полегшенням мовив тато. - Я зустрів чудову жінку. Її звуть Ріта. Вона так само обожнює готувати як і ти, а ще у неї своя кондитерська. Дуже мріє з тобою познайомитись.

Я відчула сильну відразу до цієї жінки. Мені стало боляче через маму. Чому батько дозволяє собі так спокійно говорити про свою коханку, якщо поруч з ним все життя була саме вона.

Здається, тато все зрозумів.

- Твоя мама теж зустріла свою людину. Він любить спорт, як і вона. І, уявляєш, шаленіє через серіал Абатство Даунтон? Ідеальна пара, скажи?

Ми обоє щиро засміялися. Давніше, у нас всі свята проходили саме перед цим серіалом, хоча в жодну тематику він так і не вписувався. Мати заставляла нас дивитися його знову і знову. Після разу двадцятого, він починає надокучати, правду кажучи. Але це вже стало своєрідною традицією сім'ї Кларксонів... В ті дні, коли ми були разом.

Тато легенько поцілував мене в маківку і підвівся.

- Я знав, що ти зрозумієш. Приводи свого Адама на вечерю. Познайомиш. З мамою я сам домовлюся, - мовив він і підморгнувши мені, вийшов з кімнати.

Адам на вечері з моєю мамою? Що ж, це має бути цікаво.