Залишся зі мною

Розділ 59

Ступивши на поріг ресторану, я побачила прекрасну світлу залу, прикрашену сотнею квітів. Посередині стояла арка з маргариток, а за нею розмістився оркестр, який виграв улюблену пісню Кейті "You're beautiful", оригінал якої виконував Джеймс Блант. В арці стояли Майк і Кейті, притулившись чолом одне до одного. Мені на очі набігли сльози. Згадуючи всі моменти які ми провели разом, я раптом зрозуміла наскільки все змінилося. У них скоро буде дитинка, а я вже не та наївна Бетані, яка бігала за найкрутішим хлопцем в школі, а дівчина, яка живе самостійним життям.

Задумавшись, я й не помітила як Майк побачив мене і вони з Кейті ефектно жестикулювали, прохаючи мене підійти.

Вони все зрозуміли без слів. Коли я опинилася біля них, ми троє просто мовчки сміялися і в кожного на очах бриніли маленькі краплинки.

- Ви такі красиві, - раптом отямилась я.

- Хто б казав, - озвався Майк, а потім жартівливим голосом додав, - це ж сама Бетані Кларксон із "Шоу Патрісії Кляйн".

Я голосно засміялася і красиво вклонилася в їх бік.

- Як малюк?

- Вже штовхається. Особливо коли Майк співає, - усміхнулася Кейті, торкаючись животика.

- В захваті від мого голосу.

- Він просто благає тебе замовкнути, - засміялася Кейті.

Декілька хвилин ми ще перемовлялися, але очима я шукала тільки Адама і, здається, Кейті це побачила.

- Він не прийшов. Відправив подарунок із вибаченнями.

В серці щось обірвалося. Ніби на останній вогник надії вилили галон з водою.

- Що між вами відбулося, Бетані?

- Сьогодні ваше свято, а про мої проблеми, ми ще все життя зможемо говорити, - усміхнулась я і відійшла від них.

Я вирішила вийти на балкон і провітритись. На дворі світив яскравий місяць й тисячі зірок освітлювати дорогу. Це ніч Кейті й Майка. Вони заслуговують саме на таку.

- Кого я бачу. Невже це саме та людина, яка напризволяще покинула свого вічно голодного, але все ж до біса чудового, братика, - почувся знайомий голос.

Я усміхнулася і міцно обійняла Гаррі. Ми майже два місяці не бачились і він зовсім не змінився. Без нього мені було найважче переживати нові зміни.

- Ти як, малюче?

- Ти ж знаєш, - мовила я, адже ми щодня по кілька разів розмовляли по телефону. Однак останній тиждень Гаррі проводив на репетиціях і виступах, тому спілкувалися ми менше.

- Знаю, знаю, - Гаррі сперся на бильця балкону й сказав, - гарна сьогодні ніч. Небо красиве.

- Як твій виступ?

- Ну, ми пройшли до фіналу, але так і не вистачило кількох балів до перемоги. Проте, нас замітив продюсер і зараз думаємо чи приставати на його пропозицію.

- Що вас зупиняє?

- Він хоче за стислі терміни записати альбом і одразу після цього відправитись в турне по країні. Сама розумієш наскільки це важко. Але ж це ти в нас вже зірка екранів. Жодного шоу з твоєю участю не пропускаю. Дженні каже, що я от-от вже сам скоро візьмусь вишневі кексики випікати.

Я тихо посміхнулася. Для мене не було новиною, що вони досі зустрічаються. Але я навіть щаслива. Такі навіжені повинні триматися разом.
Гаррі перервав мовчанку.

- Він з'їхав.

Ми ніколи не говорили про Адама. Гаррі навіть без слів знав, які теми для мене завжди були найбільш болючими, тому ніколи їх не піднімав. Я мовчала, а брат продовжував говорити:

- Одразу після того як ти поїхала. Йому раніше запропонували роботу десь за кордоном, от і погодився. Мілан, або Берлін, точно не пам'ятаю де. Він розповів що між вами сталося. Про своє одруження розказав. Якщо чесно, тоді мені хотілося натовкти йому пику, але він і так здавався занадто пригніченим. Зібрав речі і мовчки віддав мені ключі від свого дому. Зараз той стоїть порожнім.

На мої очі знову накотились сльози. От і все. Остаточний кінець. Я пам'ятала останні слова, які сказала Адаму. Розуміла, що найбільш доречним буде слово "Прощавай", але не могла його тоді сказати. Не була готова розпрощатися з ним. Тієї ночі, лежачи у ліжку готельного номера, я тихо підійшла до вікна і замість звичного "Доброї ночі", востаннє сказала Адаму:

- Прощавай...