Залишся зі мною

Розділ 54

Я одразу впізнала Пітера, охоронця з яким познайомилась вчора. В руках він тримав табличку з моїм іменем, періодично опускаючи її, щоб позіхнути. Я глянула на годинник. Тільки четверта ранку, не дивно, що Пітер зараз схожий на живого мерця. Однак, коли він побачив мене, його обличчя враз змінилося.

- Бетті, який же я щасливий тебе бачити, - він міцно обійняв мене і взяв валізу. - Не уявляєш як я радів коли Патрісія попросила зустріти тебе. В мене скільки планів. Зараз можемо сходити на оглядовий майданчик, він такий красивий у вечері, а потім можна в ресторан Патрісії, вона буде щаслива знову побачити тебе. Вчора тільки й розповідала, як ти майстерно набила зад Тайлеру. Ох і не подобається він мені.

Я сумно посміхнулася.

- Це чудово, Пітере, але я втомилася з дороги. Можемо одразу поїхати в готель?

- Готель? Для чого готель? А-а-а, ти ще не знаєш всього. Будеш жити в квартирі. Патрісія дбає про своїх помічників. Мені сказали вибрати тобі одну з чотирьох, я обрав найкращу. Друзі Семмі-беммі, мої друзі.- гордо мовив він.

- Дякую, Пітере, - сказала я з посмішкою.

- Окрім тебе в квартирі буде жити ще троє людей. Але не хвилюйся, місця для всіх вистачить. Саме тут живе й мій пасинок - Колін. Гадаю, ви подружитесь.

Тепер я тільки засумувала. Сьогодні хотілось побути наодинці, але все ж нічого не вдієш.

Тим часом ми вже їхали нічним містом. Пітер розповідав про свою сім'ю і через кожне речення повторював: "Тобі обов'язково потрібно буде завітати до нас на вечерю... ".

Якби я не хотіла підтримати розмову, думки літали деінде. Усі вони були про Адама. Ще в літаку я чітко вирішила, що мені потрібно забути про нього.

Нехай біль ламає мене з середини, але я впораюся.

Але чомусь саме зараз я була з ним. Не могла думати ні про що інше.

Як він зараз? Чи спромігся заснути? Може він повернеться до своєї дружини?

Згадка про це, змусила мої очі наповнитися слізьми. Я ледь стримувалася, щоб не заридати в голос. Пітер побачив це.

- Дівчинко моя, ти за домом сумуєш? Все буде добре, скоро звикнеш. Знаєш, не варто жити минулим. З часом ти це зрозумієш. Коли я оглядаюся назад, бачу, що став вже зовсім іншою людиною, не помічаючи цього. Хочеш, чи ні, але й у тебе так буде. То чому б не пропустити весь цей важкий час підготовки і одразу не перейти до етапу, коли ти з посмішкою згадуєш сьогоднішні переживання?