Залишся зі мною

Розділ 61

- Ти бачила його обличчя, коли той хлопець назвав його страву "гумовою качкою", у порівнянні з твоєю "повітряною хмаринкою"?- витираючи сльози від сміху, кричав Брендон.

Я підтримала його. Черговий провал Тайлера. Що ж може бути веселішим?

- Куди ти зараз?

- У Джуліана день народження. Збираємось святкувати. Може підеш з нами?

- Не знаю, ми з ним ніколи особливо й не спілкувалися.

- Зроби своє фірмове шоколадне суфле і він весь твій, - засміялась я.

Моніка повідомила, що вони вже у боулінг-клубі, тому ми вирушили саме туди.

Нас зустрів гучний сміх компанії. В центрі столу, з короною на голові, сидів щасливий Джуліан, поруч Моніка, Колін з дівчиною, Хлоя (дівчинка з роботи), Пітер з дружиною Елізабет, Ендрю - найкращий друг Джуліана і ще кілька людей, чиїх імен я не пригадувала.

Ми привітали Джуліана і Моніка одразу смикнула мене за рукав.

- То ви тепер разом?

- Просто друзі, - крізь зуби процідила я, намагаючись все ще усміхатися.

Ми сіли поруч з Пітером і Елізабет, які в подробицях розповідали про свій нещодавній відпочинок в Греції. Після п'ятнадцятихвилинного опису готельного номера, Брендон кивнув на гральний зал :

- Може зіграємо?

- Будь-що, тільки б не слухати опис сімнадцятого бра, - тихо відповіла я.

Ми відійшли в інший зал, де безпосередньо знаходились доріжки. На моє здивування, він виявився майже порожнім. Тільки Колін і Вікі сиділи за столиком у найвіддаленішому куті залу.

Брендон закотив рукави сорочки і підняв одну з куль.

- Зробимо так, - запропонував він, - якщо виграєш ти, я виконую будь-яке твоє бажання. Якщо виграю я, ти йдеш зі мною на побачення.

Я здивовано глянула на нього.

- Ну, годі, Бетані, невже ти не помічала, що подобаєшся мені, - засміявся він.

- В мене була така думка, проте я чула як ти говорив з якоюсь Луїзою і я...

- Луїза - моя молодша сестричка і їй п'ять. Я розповідав про неї.

- А-а-а. Це та, яка розбила тобі носа, коли їй було три, - засміялась я.

- Не розбила, а пошкодила, - усміхнувся він у відповідь. - То як, погоджуєшся?

Я мовчки взяла кулю і легким рухом пустила її по доріжці. Через декілька секунд всі кеглі попадали і, посміхнувшись, я мовила:

- Чом би й ні.

- Чорт, а я й не знав, що ти вмієш грати.

- Колись ми з братом часто любили ходити в боулінг. Він розташовувався неподалік від нашого дому. Ще й дідусь був чемпіоном штату. Можливо це передається генетично, - мовила я, легенько закочуючи очі.

- Ну, я теж не пасу задніх, - посміхнувся Брендон й повторив мій вчинок.

- До скількох граємо?

- Дев'яносто.

- Згода, - хитро посміхнулась я.

Гра не затягнулася на довго. Спочатку всі кеглі знову збила я, далі Брендон. Знову я, знову він.

50:50

60:60

70:70

80:80

87:90.

- У вівторок о восьмій заїду по тебе, - підморгнув мені Брендон.

Пізніше, того ж дня, перед сном, я розповіла все Моніці.

- Ти ж казала, що ніколи не програвала в боулінгу.

- Казала, - погодилась я, змиваючи макіяж.

- І що сталося цього разу? Зірки не так стали?  Гороскоп збрехав? Бісова куля не туди покотилася, - сміялася Моніка.

- Ні, подруго. Сподіваюсь я влучила в ціль.