Залишся зі мною

Розділ 40

Ми йшли вже близько сорока хвилин, а я так і не знала кінцевого пункту призначення. Адам не хотів говорити, я й не наполягала. Мені було достатньо того, що він поруч.

За цей час ми майже не розмовляли. Але нам було добре разом. От так просто йти мовчки, відчувати тепло одне одного.

Ми дійшли до якоїсь галявинки і тоді Адам мовив :

- На місці!

- Справді? Не хочу здатися буркотункою, але я очікувала чогось більш грандіозного, - сміючись мовила я.

- Поглянь туди, зануда, - мовив Адам, обіймаючи мене.

Тепер я зрозуміла чому ми тут. По один бік галявинки був ліс, а по інший - озерце, в якому відбивалося світло мільйонів зірок.

Адам розстібнув рюкзак, дістав звідти плед, дві термочашки з какао, кілька бургерів і пару шоколадних батончиків.

Потім взяв свій фотоапарат і, попри моє обурення, зробив декілька знімків. Останнім часом він часто це робив. Я ніколи не любила фотографуватися(це можна зрозуміти з того, що за чотири роки мого перебування на Фейсбуці, головне фото у мене змінювалося тільки тричі), проте з Адамом я з часом звикла до рубрики "несподівана зйомка" і інколи навіть намагалася позувати.

-З чого така романтика, містере Еванс?

Він мовчки підійшов і ніжно поцілував мене:

- Давай просто насолоджуватись моментом.

Ми лягли на плед і притулилися одне до одного. Не хотілося порушувати мовчання, але я повинна рано чи пізно це сказати :

- Адаме, те що сказала моя мама... Не сприймай це на свій рахунок. В них з татом зараз період не визначеності, от вона і злиться. Скоро вони поїдуть і все стане на свої місця.

Адам грався моїм волоссям і я відчула ніжний поцілунок в маківку.

- Я знаю, кохана. Знаю...

Я збрехала йому. Тато сказав, що у мами все гаразд, однак я не хочу щоб Адам думав ніби причина в ньому. Це все Девід. Мама не хоче визнати, що є хтось кращий за нього. Хтось, з ким я щасливіша.

- У нас все добре? У мене і в тебе. Так?

Він кивнув і легенько торкнувся своїм вустами моїх. Я відповіла на поцілунок. Його рука ковзнула по вигину моєї талії, по стегну, по голій нозі. Я здригнулась й притиснулася до нього ще щільніше. Голова дзвеніла від хвилювання, та, здається, тіло саме знає, що робити. Воно живе з Адамом в одному ритмі, і моє серце бажало лише його.

Його вуста рухалися разом з моїми, руки підійняли нижній край футболки. Я не зупинила Адама, хоч і варто було б. Ледве чутно зітхнула, кров прилила до обличчя. Він не почув, або не звернув уваги, пригортає мене за поперек, притискаючи до себе ще міцніше. Його пальці ковзнули мені по хребту. Футболка забирається, та я не опускаю її, хоча животом і відчуваю прохолодне повітря.

Адам цілує мене в щоку, і я стискаю його за плече, чіпляючись за одяг. Нарешті він обійняв мене за шию. Наші поцілунки дедалі палкіші. Я відчувала, як тремчу від енергії, що аж розпирає мене і щосили пригортаю Адама.

- Адаме? - шепочу я, і здається, що мій голос підіймається з туману.

- Так?

- Обіцяєш, що залишишся тут, зі мною? - кажу я.

- Обіцяю, - шепоче він, цілуючи мене дедалі палкіше.

Якщо в цьому світі є людина, якій я довіряю понад усе, то це Адам.