Залишся зі мною

Розділ 50

- Бетані, нам потрібні молоді люди. Такі ж талановиті. Якщо хочеш, я дам тобі змогу декілька днів подумати.

- Ні, - різко відповіла я. - Думаю, мені варто відмовитись. Можливо колись я знову зможу завоювати вашу повагу, але сьогодні я хочу залишити все як є.

- Не відмовляйся так одразу. Переспи з цією думкою, а завтра скажеш мені свою відповідь.

- Не потрібно часу, місіс Кляйн. Він тільки заважатиме мені.

Ми швидко попрощалися і пішли до машини. На останок зробили спільне фото і Патрісія все ж змусила мене взяти її візитівку.

В машині Сем запитав мене:

- Ну і чому ж ти не погодилась?

- Ти вже все чув. Хочу ще пожити спокійним життям.

Єдине чого мені хотілося, це не покидати дім. Зараз все так добре. Гаррі, Кейті, Майк, Адам... Мій любий Адам. Ми не бачились всього декілька годин, а вже безмежно сумую. Мені й думати не хотілось про те, що було б якби я поїхала. Чи поїхав би Адам зі мною? Чи продовжувалися б наші стосунки. Ні! Не хочу знати. У нас все добре. Чого ж і ще хотіти?

В дорозі я переглядала наші спільні фото і відео. На одному з них, я куштую млинці, які він приготував. Камера часто хитається від сміху Адама, але можна розглянути на моє обличчя, яке з недовірою дивиться то на нього, то на тарілку.

Далі пішли фото нашої ночі з Адамом біля озера. Ночі, про яку я ніколи не забуду. В кишені я намацала колечко, яке він тоді зробив для мене і хутко вдягнула його на палець.

- Вов, вов, вов, - закричав Сем, - то хтось тут вже заручений?

Я засміялась:

- Це обіцянка.

- Тобто заручини перед заручинами? Цікаво, цікаво. З тим красунчиком - сусідом? Він нічого такий. Був би я дівчиною, мене б від нього не відтягнули, - засміявся Сем.

Тим часом ми вже приїхали до мого дому:

- Дякую тобі, Семмі-бембі.

- Хей, ти ж обіцяла мене так не називати.

Я засміялася:

- О'кей, о'кей. Приходи якось до нас. Шоу разом глянемо.

- Не липни до мене так відкрито. У тебе є хлопець. А я не така й доступна панянка. Мене вмовляти треба, - закотивши очі, драматично мовив Сем.

- Ну як знаєте, Саманто, - засміялася я.

- Тим не менш, не можу. В нас вже скоро концерт. Хлопці дулися на мене, коли я проміняв їх на тебе, тож тепер з мене пиво.

- Які жертви.

- Саме так. Цінуй це, - знову грайливо, закотивши очі, мовив він.

Ми попрощалися і я швидко побігла до Адама. Мені не терпілося обняти його і розповісти всі новини.

Двері були не зачинені, тож я з гучними криками кинулася його шукати. Адам стояв у вітальні:

- Бетані? - розгублено сказав він. -Я не думав, що ти так швидко приїдеш.

Я пристрасно поцілувала його і почала швидко говорити:

- Ти не повіриш, що сьогодні сталося. Спочатку я...

- Бетані, потім обов'язково поговоримо. Зараз не час, благаю.

Я розгубилася.

- Ти чого? Я...я всю дорогу думала про тебе і хотіла...

- Слухай, я кохаю тебе понад усе на світі, але, повір, зараз тобі краще піти. Прошу...

- Адаме...

- Просто йди, потім поговоримо.

Як тільки я зібралася вирушити додому, двері Адамового житла відчинилися. Я почула важкі кроки, які повільно прямували до нас, а потім слова:

- Привіт, синку. Сумував?