Поезія - то крик душі людської,
Поезія - то дивний новий світ.
Я відведу всіх вас до дівчинки малої,
якій насправді - десь не більше семи літ.
Ця дівчинка - усміхнена натура,
що любить малювати і читати книжки.
І не хвилює її оця людська цензура,
що ложкою залізною вишкрібає мізки.
"Реальність - то лише примарний вимір ", -
думає дитя мале й наївне.
В цей же час хтось робить хибний вибір.
І яке вселенське зло у тому винне?
Хто винний в тому, що люди - то є скот,
що знищує все вчинками своїми?
Хто винний, що дурний відкрив свій чорний рот?
Скажіть всім нам: ну хто у цьому винний?
Іноді вдягаю рожеві окуляри,
прям як та дитина семирічна.
Але чи зникнуть ті страшні примари?
Чи вб'ють ті окуляри зло одвічне?
Прокинься, люд! І ти, дитя, прокинься!
І не живіть же так, як ніби хата з краю.
І той, хто це читає - схаменися!
Лише тоді почнемо жити в земнім раю.
(03.07.2017)
ВИ ЧИТАЄТЕ
Наболіло. Поезія
ПоэзияЗразки медитативно-філософської лірики з тонким присмаком реальності, які не претендують на геніальність.
