Сідаєш. Хочеш знов писати вірші.
Думки твої － самі метаморфози.
Бажаєш ти на все дивитись ширше
Й відчути влітку весняні морози.
Кидаєш у людей складні словечка
Про тисячі планет і серця втечу...
Ти думаєш, вони － дурні овечки
І не відчують слів тих порожнечу?
Буває, що слова － пилюка в очі,
Коли за ними не знайдеш ти серця.
І не римуй стандартно "очі－ночі"!
Та не роби, поете, з себе мéрця!
Поменше вчень і більше простоти.
І не трудись над віршем потом й кров'ю.
Ти уяви, що вірші － лиш коти.
Тож оточи ти котиків любов'ю.
27.11.2017
ВИ ЧИТАЄТЕ
Наболіло. Поезія
ПоэзияЗразки медитативно-філософської лірики з тонким присмаком реальності, які не претендують на геніальність.
