Наболіло. Поезія

/ya proty futuryzmu/

"Хей-хо, народ, я проти футуризму!", -
кажу я вам в обличчя без прелюдій .
Поглянемо ж на нього через призму
Ґлузду здорового звичайних лю́дей.

(До речі, хочу я приміточку зробити:
Оця поезія – лиш підгорівша дупа.
Краси, мабуть, не вдасться вам знайти тут,
Й дивіться хоч в бінокль, хоч у лупу.)

"Тралялятрололо
Воно
мені наснило
ся" –
не вірш, а лиш нічний кошмар поета!
Зробити риму авторам тим не судилося,
Ось і заманюють в модерних форм тенета.

На зміст вони начхали... Справжні диваки!
А де ж читач знайде духовну їжу?
Трудились наші класики довгі роки,
Щоб з ними в ряд ставали якісь миші?

Звичайно, в творчості немає рубежів:
Митця уяву не обмежити ніяк.
Так чому ж футуризм причислив до віршів
Да Вінчі й Мікеланджело земляк?

Гадаю, футуризм – експеримент невдалий,
Який нам вирішили в голови забити.
Тих, хто це вважає гарним, дуже мало,
А іншим залишається... бомбити.

(30.09.2017)