Наболіло. Поезія

Міцний чай з лимоном

Земля - мурашник, а люди - то комахи,
Які не бачуть далі свого носа.
Вони весь час кудись біжать та поспішають:
В їхніх графіках немає слова "відпочинок".
Ні, я не про море або пляж говорю,
Чи то Карпати, або навіть дачу, що в селі.
Я мала на увазі людську душу,
Що зараз, ніби вичавлений лимон.
Вона втомилась від рутинного життя,
Схожого на міцний чай без цукру.
Душа вже тліє від нестримного бажання
спинити мить та швидкоплинний час.
Я спробувала це зробити,
звичайний підліток, трохи дурне дівча.
І на секунду ніби весь світ зупинився,
Як навколо Кіри, що Безликого шукала
та водночас уникала і боялась.*
Я зрозуміла, як прекрасний той момент,
коли прокинулась моя жага життя
Й бажання скуштувати всі його інгридієнти.
Я осягнула, як багато я люблю дрібниць,
на які колись уваги навіть не звертала.
Люблю, коли в садку нічна фіалка
Наповнює повітря ароматом свіжості й кохання.
Люблю, коли таку сову, як я,
Раптово якась сила будить рано вранці.
Тоді я тихо світанок зустрічаю,
А кожну клітину піддаю атаці прохолоди,
Яка готує моє тіло до нового дня.
Люблю пірнати в спогади й дитинство,
Переглядати фото та свої старі колекції,
Переслуховувати колись улюблені мелодії
Та відчувати давно забуту атмосферу.
Люблю, коли натхнення та ідеї
Ллються з мене бурхливим водограєм,
Що наповнює водою сухі долини
Неопублікованих глав та сторінок.
Та найбільше я люблю, коли занадто міцний чай
не є напоєм тих нещасний, втомлених людей
Які через рутину, труднощі й проблеми
приміряли надто важкі кайдани.
Я лиш бажаю, щоб у чаї кожного із нас
Був цукор і невичавлений лимон,
І навіть м'ята чи меліса запашна
Й малий шматочок духмяної кориці.

(22.07.2017)

-----------------
* тут йдеться мова про мою книгу "Пристань душ". До речі, хто зуміє здогадатись, що я мала на увазі під цими словами до того, як я опублікую, наприклад, 9-ту главу, тому я розповім, хто ж такий Безликий!