Наболіло. Поезія

З темного закутка чернетки (вірш без назви)

Я сиджу у домі, за вікном туман,
А в моїй долоні － цілий океан.
Гляну на листівку － тихий спокій тут,
У дрібних рядочках цілий його жмут.

Серце мене кличе далі від людей,
Відкриває безліч радості дверей.
Радість － у пригодах, у нових очах,
В музиці, в природі, в затишних речах.

Просинаюсь рано － зупинився час:
Мені знову випав той чудовий шанс.
Заспане обличчя, сплутане волосся:
Вибігаю з дому, йду по полю боса.

Так, зійшло вже сонце － Муза для душі,
Я побігла хутко створювать вірші.
Літера за словом, а за словом － сила:
Як почують люди － буде з нього діло.

весна 2018-го

＊＊＊

Довгенько в чернетках був, не вистачало останнього рядка. Хоч і дуже сумніваюсь щодо нього, але все-таки вирішила опублікувати. Чому беруть сумніви? Бо читаю вірш з відчуттям дежавю: він мені здається певним міксом із багатьох моїх попередніх. І про поезію писала, і про природу, і про спокій теж (перша назва була "Симфонія спокою", до речі, але через останнє речення вирішила змінити). Сподіваюсь, що коли-небуть виберусь з цієї клітки однотипних ідей.